Нескінченна історія

Атрею і Фухур усе ще перебували серед Бастіянови су­путників, але відтоді, як Бастіян привселюдно накричав на Атрею, хлопці жодного разу не розмовляли. У глибині душі Бастіян сподівався, що Атрею скориться і попросить виба­чення. Але Атрею навіть не збирався. Та й Фухур почав ставитися до Бастіяна зі значно меншою повагою і без тіні шанобливості. А саме цього, казав собі Бастіян, вони якраз і повинні навчитися - ставитися до нього шанобливо і з по­вагою! Якщо йдеться про те, хто довше витримає, то це саме вони врешті решт будуть змушені визнати, що у нього, у Бастіяна, незламна воля. Та якщо вони поступляться пер­шими, він прийме їх із розпростертими обіймами. Якби

Атрею став перед ним на коліна, він підняв би його і сказав би: «Не ставай переді мною на коліна, Атрею, бо ти був і є моїм другом...»

Та наразі Фухур і Атрею пленталися в самому хвості колони. Здавалося, Фухур геть розучився літати, він весь час ішов пішки, а Атрею ступав поруч із ним, переважно з похнюпленою головою. Якщо раніше вони були на чолі процесії, раз у раз залітаючи далеко вперед, щоби розвідати місцевість, то тепер друзі пленталися далеко позаду. Басті- яна це нітрохи не тішило, але тут він нічим не міг зарадити. Коли караван був у дорозі, Бастіян здебільшого очолював його, їдучи верхи на мулиці їсі. Та дедалі частіше трапля­лося так, що він чомусь уже не мав на це охоти. Замість то­го він навідувався до Ксаїди в її паланкін. Вона завжди приймала його з почестями, демонструючи глибоку пошану і покірливість, садовила його на найвигідніше місце, а сама вмощувалася біля його ніг. Вона завжди вміла завести як­усь цікаву дня нього бесіду і ніколи не розпитувала про життя у світі людей, відколи помітила, що такі розмови йому неприємні. Вона майже безупинно курила кальян, що стояв коло неї. Трубка цього кальяну була зроблена у ви­гляді смарагдово-зеленої змії, а мундштук, який вона три­мала своїми довгими мармурово-білими пальцями, нагаду­вав зміїну голову. А коли чарівниця затягувалася, то зда­валося, ніби вона її цілує. Хмарки диму, які вона з насоло­дою випускала із вуст і через ніздрі, були щоразу іншого кольору: то сині, то жовті, то рожеві, то зелені, то бузкові...