Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
Те, що чарівниця наговорила йому про Атрею, він вважав навіть не вартим роздумів. Проте його думки заполонили інші її слова, а саме: ті кілька фраз, які вона сказала про мудрість.
Адже він так багато всього пережив: страхи і радощі, хвилини смутку і переможні тріумфи, він ішов від одного сповненого бажання до наступного, ні на мить не зупиняючись. Та жодне зі сповнених бажань не дало йому почуття втіхи і заспокоєння, не зробило його щасливим. Однак бути мудрим - значить піднятися над радощами і горем, над страхом і співчуттям, над образами і честолюбством. Бути мудрим - значить стояти понад усіма речами, нікого і нічого не любити і не ненавидіти, і водночас із цілковитою байдужістю сприймати чиюсь прихильність або неприязність. Той, хто є воістину мудрим, - той не переймається геть нічим. Він стає недосяжним і невразливим, йому ніщо не може дошкулити. Так, треба стати власне таким - ось що дійсно варте зусиль, ось чого треба прагнути! Бастіян був переконаний, що розуміння цього наблизило його до останнього бажання, того останнього бажання, яке приведе його до здійснення Істинного Прагнення, про яке казав Ґрао- ґраман. Тільки тепер, як йому здавалося, він зрозумів, про що йшлося. Він захотів зробитися Великим Мудрецем, наймудрішим із мудрих у цілій Фантазії!
Трохи згодом він вийшов зі шатра. Його огорнула неймовірна тиша.
Місяць освітлював путівець, якого він спершу чомусь не зауважив. Наметове місто розкинулося в схожій на чашу долині, зусібіч оточеній високим гребенем гір химерної форми. У долині подекуди траплялися невеличкі ліски і зарості чагарів, але чимдалі вгору, то рідшала рослинність, а ще вище, на піднебесних схилах гір, її взагалі не було. Групи прямовисних скель-стрімчаків витворювали найрізноманітніші фігури і здавалися витесаними рукою якогось скульптора велетня. Вітер раптом вщух, небо стало зовсім ясним і чистим. Зорі сяяли і мерехтіли - і здавалися ближчими, ніж звичайно.
Високо вгорі, на одній із найвищих вершин, Бастіян угледів щось схоже на увінчану куполом будівлю. Мабуть, там хтось жив, бо звідти струменіло слабеньке світло.
- Я теж звернув на це увагу, о повелителю, - про- клекотів Іллюан. Він стояв на варті коло входу до шатра. - Що би це могло бути?
Та не встиг він договорити, як звіддаля почувся якийсь дивний звук. Він чимось нагадував протяжне совине «Пу- гу-гу-гу!», але був нижчий і протяжніший. Потім цей клич, тепер уже багатоголосий, повторився вдруге і втретє.
Дійсно, це були сови, разом шість, як незабаром зміг розгледіти Бастіян. Вони наближалися з боку тої гірської вершини, на якій стояла будівля з банею. Вони наближалися безшелесно, майже не махаючи крильми, і чим ближче підлітали, тим очевиднішими ставали їх надзвичайні розміри. Сови летіли з неймовірною швидкістю. їхні очі яскраво світилися, на головах вирізнялися настовбурчені китиці-«вуха». Коли вони приземлилися перед Бастіяновим шатром, не чутно було навіть найтихішого шурхоту пер. Отож тепер вони сиділи на землі перед Бастіяном (кожна з них - набагато більша від нього), і на всі боки крутили головами з великими круглими очима. Бастіян підійшов до них ближче.
- Хто ви такі і чого тут шукаєте?
- Ми посланці Ушту, Матері Здогаду, - відповіли одна із шести сов. - Ми летючі вісники із Зоряного Монастиря Ґіґам.
- А що це за монастир? - спитав Бастіян.
- Це обитель мудрості, - відказала друга сова. - У цій обителі живуть Ченці Пізнання.
- А хто така Ушту? - допитувався Бастіян.
- Одна з Трьох Велемудрих, які управляють монастирем і навчають ченців мудрості пізнання, - пояснили третя сова. - А ми - посли ночі і належимо їй.
- Якби тепер був день, - підхопила четверта, - своїх посланців-орлів вислав би Шіркріє, Батько Споглядання. А в години сутінків - між днем і ніччю, а також між ніччю і днем - своїх посланців висилає їсіпу, Син Розуму, його посли - лиси.
- Хто такі Шіркріє і їсіпу?
- Решта двоє Велемудрих, наші Старійшини.
- І чого ж ви тут шукаєте?
- Ми шукаємо тут Великого Всевіда, - мовила шоста сова. - Троє Велемудрих знають, що він перебуває в цьому наметовому місті та просять у нього просвітлення.
- Великого Всевіда? - допитувався Бастіян. - А хто
він?
- Його ім’я, - відповіли всі шестеро в один голос, - Бастіян Бальтазар Букс.
- Ви вже знайшли його, - відповів він, - це я.
Сови негайно всі разом вклонилися, і це виглядало дуже манірно і церемонно, а відтак майже кумедно, попри їхні страхітливі розміри.
- Троє Велемудрих, - проказала перша сова, поштиво і благоговійно просять тебе скласти їм візит, щоби ти дав відповідь на питання, якої вони так і не змогли отримати, хоч і присвятили її пошуку все своє довге життя.