Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
— А тепер скажіть, звідкіля вам відомо, що брат пив «казьонку», коньяки?
— Всі так говорять.
— Хто конкретно?
— Ви пробачте, тільки я вже не пригадую. Робітники кілька разів казали. Я не пам'ятаю, воно мені ось де сидить. — Нужний тицьнув себе рукою в серце.
— Погано, що не можете пригадати.
У Степанових очах промайнула настороженість а чи й ляк.
— Хіба для слідства це так уже й важливо?
— Степане Пилиповичу, для слідства все важливо.
Нужний був розгублений.
Сивокінь, зіперши голову на довгу м'язисту руку, втомлено слухав Турчина. Ніяких поміток не робив. Коли ж Павло скінчив, слідчий потер мізинцем перенісся, потім стиснув лоба і так, не розслаблюючи пальців, протягнув долонею через усе обличчя, ніби стирав із нього втому.
— В мене теж дещо є. На вкрадених речах — і тих, що вилучили у Пилипчука, і тих, що знайшли у Нужного молодшого, експертиза не виявила навіть запаху гною. Друге. Хлопці обнишпорили погріб, де нібито Геннадій ховав крадене. І — жодної ниточки. Більше того, не виявлено, щоб там тупцювали. А мусили б. Це ж скільки барахла внесено, потім винесено. Грубо зроблено, чи не так? Той, хто це затіяв, зовсім не розуміється у криміналістиці, слідстві, коли всю надію поклав на щире зізнання Геннадія Нужного.
— І хто він, той містер ікс?
— Всі сліди ведуть до Нужного старшого.
— Хай і так. Тільки де та причина, що зірвала листок із дерева? Як ти думаєш, Геннадій Нужний знає її?
— Навряд. А причина… Яка завгодно, тільки не та, що Степан замішаний у крадіжках. Вона, мабуть, дуже значима, коли він, щоб відвести од себе підозру, пожертвував своїм братом. Степан намагається вбити нам у голову, що Геннадій крав не один, що у нього є спільники, і найвірогідніший з них — Губенко. А може, так: крали Губенко і Нужний. Потім порадилися і дійшли згоди: якщо терпіти сором, то ліпше одній сім'ї, ніж двом. Хоч і тут багато протиріч: і поведінка Губенка, і його порада показати Геннадія психіатру, і серед краденого — Степанів костюм, якого не крали, і поведінка Геннадія на експерименті… Одне слово, добра головоломка.
— Що ти пропонуєш?
Турчин налив із графина води й повільно випив. Так само повільно поставив склянку і, не відводячи од неї очей, сказав:
— Стою ось на чому: Геннадій Нужний — особа підставна і підставив його рідний брат. Але давай іще раз поговоримо з Геннадієм. Побачимо, якої він тепер заспіває?
Слідчий подивився на годинник.
— Поговорити можна. — І розпорядився, щоб привели Геннадія Нужного.
І Сивоконю, і Турчину багато разів доводилося бачити, як переступають кабінет злочинці або ті, на яких падає підозра у скоєнні злочину. У Геннадія хода була пряма, тверда, губи різко окреслені, стулені, в очах збурювалися — то тверда рішучість, то насторога, то переляк. Сідав обережно, так, ніби боявся, що стілець неміцно стоїть на ніжках.
Допит почав Сивокінь:
— Ну, то як, надумали говорити правду?
— Я вам сказав усе.
— Не все. В нас є підстави вам не вірити. До того, що вам відомо, додамо ще таке: у погребі, де ви нібито переховували крадене, — і ноги вашої не було. У гною, що в брата за хлівом, ви нічого не ховали, сірого братового костюма, а відтак інших речей, вилучених у вас, ніхто не крав… Що ви на це скажете?
— То ви не вірите, що я обікрав квартири?
Сивокінь перекинувся з Турчиним поглядом, і того було досить, щоб зійтися на одному: ще не настав момент розкладати карти, та ще й зараз, коли Геннадій зібраний, може контролювати кожне своє слово. Чи не ліпше спробувати обхідним шляхом напасти на слід, хай маленький, ледь помітний. Що змусило Нужного старшого пожертвувати братом?
— Крадені речі у вас брат знайшов у вівторок надвечір, — почав Турчин. — Тоді ж він закликав вас до свого кабінету. Про що ви там розмовляли?
Геннадій схилив голову. Думав. У його очах була та ж насторога.
— Він питав у мене, чи то не я пообкрадав квартири.
— Спільників ваших постарався вивідати?
Геннадій глипнув на Турчина, котрий поставив це запитання, далі перевів погляд на Сивоконя. Не знав, що ховаєш. ся за цими словами.
— То старався чи ні? — підганяв капітан.
— Ні. Він за мене вхопився.
— Чим закінчилася ваша розмова? Постарайтеся пригадати кожне слово.
— Не пам'ятаю кожне слово.
— Він вас вилаяв і вигнав, — підказав Турчин те, чого не було.
— Ага. Вилаяв і вигнав.
— І сказав, щоб ви йому не потрапляли на очі?
— Так і сказав.
— Одначе ви того ж вечора пішли до нього. Чого?
Нужний знову не міг відповісти одразу. Він явно починав нервувати, втрачати над собою контроль. Треба було підганяти події.