Полуничний сезон
- Автор: Ярмолюк Микола
- Серия: Інспектор Турчин #5
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Полуничний сезон». Краткое содержание книги:
Твори сучасного українського письменника цікаві несподіваними розв'язками карних справ, нещадно викривають людців, які порушують закони соціалістичної моралі.
Двері у шафах, як і у Самійленків, легко повідчиняв мисливським ножем, речі з них повикидав прямо на підлогу, не складав у целофанові мішки, як зізнався на допиті, а вхопив жужма і поніс до гною.
— Хай не кидає, — не втерпів Стеиап, — а то повимащує.
Оперативники промовчали, а Геннадій збавив крок, повернув голову на голос, і в його очах — безвільних, приречених — зблиснуло щось гостре, дике. Ще мить — і він бігцем кинувся до гною. Не встигли між собою переглянутися, як Геннадій усе, що тримав перед себе, сердито пожбурив у гній.
— Ти що, здурів?! — накинувся на нього Степан.
Лице у Геннадія збіліло, перекосилося.
— Дрантя шкода?! А мене тобі не шкода? Сволоч! Уб'ю г-гада!
Виставивши перед себе кулаки, він кинувся на брата. Той не тікав, не збирався боронитися. Та між ними став слідчий. Геннадій наштовхнувся на нього, мов сліпий на стіну, вдарився і спробував обминути. Сивокінь тримав його міцно. Геннадія відвели в сад, посадили на лавочці, дали закурити.
— От що, — мовив рішуче, — більше нічого, що ви затіяли, робити не буду. Ви знайшли в мене крадене? Знайшли. Я зізнався, що обікрав? Зізнався. Чого ще треба? Судіть. — І додав — Нема чого з мене робити посміховисько.
— По-перше. Ми вам пояснювали, для чого все це робиться. По-друге. Щоб вас судити, одного вашого зізнання мало, — почав Турчин, але Геннадій перебив його:
— Я злодій! Судіть мене. Судіть, бо я… я… — З очей полилися сльози.
Чим довше Сивокінь доповідав про хід розслідування, тим дужче начальник райвідділу хмурився і частіше стискав підборіддя. Турчина він уже слухав краєм вуха, бо той, як і слідчий, твердив: Геннадій Нужний до квартирних крадіжок не причетний.
— Але ж у нього знайшли крадене! — ляснув долонею по столі начальник. — І він зізнався.
— Цього мало. Потрібні факти. А їх у нас нема.
Сидоренко випростався.
— І це говорите мені ви, старший оперуповноважений карного розшуку, котрий стільки днів займався справою? Дозвольте мені спитати вас: чим ви займалися? Де ваші факти? Можете мовчати. Я дам відповідь: ви тільки й знаєте — блукати в сутінках, робити одну помилку за другою; то у вас підозра падає на одних п'яничок, то на других; то робимо обшуки, потім вибачаємося; то затримуємо людину і відпускаємо… І ось нарешті злочинець, вважайте, сам прийшов у наші руки. Повторюю: сам, бо вашої заслуги в тому нема. Замість того, щоб його взяти, ви починаєте плести казна-що. А плутанина в експерименті по відтворенню подій… Чи врахували ви такі фактори: переляк, знервованість, страх і таке інше? Ви свідомо заплющуєте очі на головне: у нього знайдено крадене, він сам у всьому зізнався. Ви, товаришу капітан, зволили якось зауважити — буцімто я чиню не так, як чинив товариш Кіндратенко. Можливо. Бо я не Кіндратенко, а Сидоренко. Сподіваюсь, ви мене зрозуміли? Отже, я наполягаю на арешті Геннадія Нужного. Я розмовляв із прокурором, він мене підтримує. Інша справа — пошукати його спільників. Хоча, якщо йти за поясненнями, матеріалами допиту — він міг обікрасти і сам.
— Я такої ж думки, — озвався Мамітько. — Пора закруглятися. А послухати вас, товаришу капітан, то все треба починати з нуля.
— Чому з нуля? — заперечив Турчин. — У нас є підозра, що Геннадій Нужний бере на себе чужу вину. Більше того, я навіть схильний до того, що він лише підставна фігура.
— Але факти де?
— Треба придивитися пильніше до Товкача.
— Ви придивляєтеся до нього із самого початку розслідування. І що з того?
— Ви забули про результати експертизи. На мішках і деяких крадених речах, вилучених у Пилипчука, знайдено залишки вапна, комбікормів і кормових додатків. А саме це перевозив перед крадіжками Товкач.
— А от залишків гною не знайдено, — докинув Яківчук. — Я відразу, після першого допиту, займався перевіркою деяких свідчень Нужного молодшого. Я обдивився той гній, де, якщо йому вірити, він переховував крадені речі брата. Купа гною і справді була зрушена, але, здається мені, всього за кілька годин перед тим, як я мав прийти. Я спитав Нужного старшого: чи, бува, не він там копався? Відказав: ага, копався. Перевіряв, може, брат у темряві не все вигріб, щось зосталося. Далі. Як ми вивчали місце події, я кілька разів оглядав той гпій, товариші Турчин і Сивокінь — також. І ніхто нічого тоді не помітив. А потім це зіткнення на відтворенні обстановки…
Чорні брови Сидоренка підплигнули.
— Чи не хочете ви сказати, що Нужний старший інсценував крадіжку у власному домі, а потім підмовив брата взяти вину на себе?