Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
— Щуууриииии!!! — крикнув Веркта, шамотячись із мечем, навколо якого обкручений був пояс.
Товстун із чубом вихопив зброю, стрибнув у бік дівчини, яка стояла на колінах на підлозі, замахнувся, але дівчина, хоча й на колінах, уміло парирувала удар, відкотилася, а той у напівкожусі, який заскочив за нею, розмашисто тяв ніссіра в скроню. Товстун упав на підлогу, обм’якнувши раптом, наче скинутий сінник.
Двері корчми відчинилися від копняка, до хати увірвалися два наступні Щури. Перший був високим і чорнявим, носив набитий заклепками каптан і червону пов’язку на чолі. Той двома швидкими ударами меча послав двох Хватів у протилежні кутки, зійшовся із Верктою. Другий, широкоплечий і світловолосий, широким ударом розпластав Реміза, швагера Скиглика. Інші кинулися навтьоки, прямуючи до кухонних дверей. Але Щури вдиралися вже й туди — із задніх дверей вискочила раптом темноволоса дівчина в казково різнобарвній одежі. Швидким уколом пробила одного з Хватів, крутнувши клинком відігнала другого й одразу після того зарубала корчмаря, раніше ніж той устиг крикнути, хто він такий.
Залу наповнили крики й брязкіт мечів. Цірі сховалася за стовпом.
— Містле! — Кейлі, перервавши надрізані мотузки, шамотівся із ременями, які все ще прив’язували шию до стовпа. — Ґіселере! Рефе! До мене!
Утім, Щури були зайняті боєм — крик Кейлі почув тільки Скиглик. Хват розвернувся і прицілився пхнути мечем, бажаючи прибити Щура до стовпа. Цірі відреагувала блискавично й рефлекторно — як під час битви із виверною у Ґорс Велені, як на Танедді, усі вивчені в Каер Морені рухи виконалися раптом самі, майже без її участі. Вона вискочила з-за стовпа, крутнулася у піруеті, зіткнулася зі Скигликом і сильно вдарила його стегном. Була замалою і задрібною, аби відкинути великого Хвата, але вдалося їй збити ритм його руху. І звернути на себе його увагу.
— Ти, шалаво!
Скиглик замахнувся, меч завив у повітрі. Тіло Цірі знову саме по собі виконало ощадне ухиляння, а Хват мало не перекинувся, полетівши за клинком. Мерзенно лаючись, рубанув іще раз, вкладаючи в удар всю силу. Цірі відскочила ловкенько, впевнено приземляючись на ліву ногу, крутнулася в зворотному піруеті. Скиглик рубанув ще раз, але й цього разу не зумів її дістати.
Між ними раптом звалився Веркта, забризкав обох кров’ю. Хват відступив, роззирнувся. Оточували його виключно трупи. Й Щури, що наближалися з усіх боків із наставленими мечами.
— Стійте, — холодно промовив чорнявий у кармазиновій пов’язці, звільняючи, нарешті, Кейлі. — Схоже на те, що він дуже хоче зарубати ту дівчину. Не знаю чому. Не знаю також, яким дивом йому досі це не вдалося. Але дамо йому шанс, якщо він уже так хоче.
— Дамо й їй шанс, Ґіселере, — сказав той плечистий. — Хай воно буде чесний бій. Дай їй якесь залізо, Іскро.
Цірі відчула в долоні руків’я меча. Трохи затяжкого.
Скиглик сапнув люто, кинувся на неї, завертівши клинком у розмитій «вісімці». Був повільним — Цірі уникала ударів у швидких півобертах і ухиляннях, навіть не намагаючись парирувати ударів, що сипалися на них. Меч служив їй тільки як противага, що полегшувала ухиляння.
— Несамовито, — засміялася коротко стрижена. — То акробатка!
— Вона швидка, — сказала та різнобарвна, яка дала їй меча. — Швидка, наче ельфійка. Гей ти, товстуне! Може б, ти таки волів когось з нас? Із нею в тебе не виходить!
Скиглик відступив, роззирнувся, раптом несподівано стрибнув, цілячи в Цірі кінчиком меча, витягнувшись, наче чапля із виставленим дзьобом. Цірі уникнула уколу коротким ухилянням, крутнулася. На мить побачила набряклу, пульсуючу жилу на шиї Скиглика. Знала, що в позиції, у якій він опинився, він не зуміє ані уникнути удару, ані парирувати його. Знала, як і куди треба вдарити.
Не вдарила.
— Досить цього, — вона відчула руку на плечі.
Дівчина в різнокольоровому одязі відіпхнула її, одночасно два інші Щури, той, у під кожушку, й та, коротко стрижена, загнали Скиглика в кут кімнати, погрожуючи йому мечами.
— Досить цієї забавки, — повторила кольорова, розвертаючи Цірі до себе. — Воно трохи затягнулося. І це з твоєї вини, панянко. Можеш убити, але не вбиваєш. Щось мені здається, що довго ти не проживеш.
Цірі здригнулася, дивлячись у великі мигдалеві очі, бачачи відкриті в посмішці зуби, такі дрібні, що посмішка та виглядала страшезно. Це не були людські очі й людські зуби. Різнокольорова дівчина була ельфійкою.