Людина без властивостей. Том I

Третє джерело слави Арнгайма було в сфері економіки. Йому непогано велося з її давніми капітанами, яким було море по коліна; якщо він мав залагодити з ними яку-небудь велику оборудку, то обводив круг пальця навіть найбільших зухів. Щоправда, вони були не вельми високої думки про нього як про комерсанта, називаючи його «кронпринцом» — на відміну від батька, Арнгайма-старшого, чий короткий, товстий язик не вмів розводити балачок, зате путящу справу відчував здалеку й за майже непомітними ознаками. Арнгайма-батька вони боялися й поважали; а ось коли чули про філософські вимоги, що їх «кронпринц» висував до їхнього стану й навіть уплітав у серйозні ділові розмови, то посміювались. Пауль Арнгайм зажив недоброї слави тим, що на засіданнях правлінь цитував поетів і стверджував, нібито економіка — така штука, яку не можна відділити від решти видів людської діяльности й працювати в ній треба лише з урахуванням широкого взаємозв’язку всіх аспектів національного, духовного, ба навіть глибоко інтимного життя. Але й посміюючись над ним, ті капітани не могли не бачити, що саме цими присмаками до комерції Арнгайм-молодший викликав чимдалі більше зацікавлення громадської думки. То в економічному, то в політичному, а то й у культурному розділах великих газет усіх країн з’являлися згадки про нього — то схвальна оцінка роботи його пера, то розповідь про чудову промову, яку він десь виголосив, то повідомлення про те, як його приймав той чи той можновладець або мистецьке об’єднання, і невдовзі в колах великих підприємців, зазвичай схованих від чужих очей та вух за подвійними дверима, не було вже нікого такого, про кого поза цими колами розмовляли б стільки, скільки про Арнгайма. І не слід думати, нібито панове президенти, члени наглядових рад, Генеральні директори й директори банків, металургійних заводів, концернів, гірничих підприємств та судноплавних компаній за своєю суттю й справді такі вже лихі люди, якими їх часто змальовують. Якщо не брати до уваги їхніх надто розвинених родинних почуттів, то внутрішній сенс їхнього життя — це сенс грошей, і в того сенсу дуже здорові зуби й неперебірливий шлунок. Усі вони не мали сумніву в тому, що світ був би багато кращий, якби його просто полишили вільній грі попиту й пропозиції, а не панцерникам, багнетам, монархам та дипломатам, цим невігласам в економіці; але світ такий, який є, і життя, що слугує насамперед власній вигоді й лише завдяки цьому — загальній, на догоду давнім упередженням оцінюють нижче, ніж лицарство й державницьке мислення, а державні замовлення, з морального боку, стоять вище, ніж приватні, — одне слово, вони з цим дуже навіть рахувались і, як відомо, без сорома користалися з тих вигод, що їх дають загальному добру митні переговори під цівками гвинтівок чи війська, застосовані супроти страйкарів. Проте цим шляхом комерція веде до філософії, адже без філософії нині завдавати шкоди решті людей зважуються лише злочинці, і тому капітани економіки звикли бачити в Арнгаймі-молодшому щось на взірець ватиканського представника їхніх інтересів. Попри всю іронію, з якою вони ставилися до його схильностей, їм було приємно мати в його особі людину, здатну представляти їхні інтереси десь на зібранні єпископів так само успішно, як на конгресі соціологів; ба більше, зрештою він набув на них такого самого впливу, який має вродлива дружина-естетка, що ганьбить постійну конторську метушню, зате дає користь справі тим, що всіх зачаровує. На додачу досить лише уявити собі ще тільки вплив метерлінкської чи бергсонської філософії на вугільні ціни чи політику картелювання, щоб збагнути, як Арнгайм-молодший гнітив усіх на зібраннях промисловців або в кабінетах дирекції чи то в Парижі, чи то в Петербурзі, чи то в Кейптауні, щойно прибував туди як батьків представник і де його належало вислуховувати від початку й до самого кінця. Його успіхи в комерції були такі самі вагомі, як і таємничі, й з усього цього народився відомий поголос про надзвичайне значення цього чоловіка й про його щасливу руку.