Людина без властивостей. Том I

У наступні тижні Діотимин салон зазнав нового могутнього піднесення. Сюди приходили довідатися про останні новини в паралельній акції й поглянути на отого нового чоловіка, про якого казали, нібито без нього Діотима тепер, мовляв, і кроку не ступить, — на німецького набоба, багатого юдея, відлюдника, що писав вірші, диктував ціни на вугілля й водив дружбу з самим німецьким імператором. Навідувалися не лише пани й панії з оточення графа Ляйнсдорфа та з дипломатичних кіл, неабияке зацікавлення виявляли й ті, хто представляв економічне й духовне життя буржуазії. Отож тут стикалися фахівці з мови еве й композитори, які доти один від одного й звуку не чули, фабриканти і священики, люди, котрі, почувши слово «курс», згадували про курс лікування, біржовий курс чи семінарський.

Але тепер сталося щось небувале: з’явився чоловік, який з кожним умів говорити його мовою, і цим чоловіком був Арнгайм.

Після прикрого враження, яке склалося в нього на початку першого засідання, надалі від таких офіційних зібрань він тримався якомога далі, та й у всілякі світські товариства приходив не завжди, тому що часто виїздив із міста. Само собою зрозуміло, про посаду секретаря вже не йшлося; він сам пояснив Діотимі, що ця ідея неприйнятна, зокрема й для нього самого, і хоч Діотима, дивлячись на Ульріха, не могла не бачити в тому узурпатора, з міркуваннями Арнгайма вона все ж таки погодилася. Він від’їздив і приїздив, непомітно минало чотири-п’ять днів, і ось він уже повертався з Парижа, Рима чи Берліна; те, що відбувалося в Діотими, було тільки невеличкою часткою його життя. Але цій частці він віддавав перевагу й був у ній усім своїм єством.