Вовки Кальї. Темна вежа V

То Лупе.

Хоч крізь відчинені двері падає світло й ця частина завулка добре освітлена, а Каллаген навіть не намагається поводитися тихо — він навіть наспівує «Прогуляйся дикою стороною», жоден з них його не помічає. Вони в трансі. Чоловікові, що стоїть перед Лупе, десь п'ятдесят років, він добре одягнений, у костюмі й краватці. Поруч стоїть на камінні дорогий портфель «Марк Крос». Шия чоловіка витягнута вперед, голова нахилена. Розкриті губи туляться до шиї Лупе з правого боку. Що там, під ними? Яремна вена? Сонна артерія? Каллаген не пам'ятає, та це й немає значення. Дзвоники не дзеленчать, але запах нестерпний, так смердить, що сльози порскають йому з очей і з носа тече прозорий слиз. Довкола двох чоловіків палахкотить темно-синє світло, Каллаген бачить, як воно ритмічно пульсує обертами. «Це їхнє дихання, — здогадується він. — Ця гидота ворушиться від їхнього дихання. Тобто вона справжня».

До вух Каллагена долинає дуже тихе вологе чмокання. Таке можна почути в кінотеатрі, коли там жагуче, з запалом цілується якась парочка.

Далі він не думає, а просто робить. Ставить на землю казан з жирною мильною водою. Дно казана лунко стукається об бетонний ґанок, але пара біля стіни завулка навіть не ворушиться. Вони досі занурені у свій сон. Каллаген відступає на два кроки назад і опиняється на кухні. На столі лежить сокирка, якою він дрібнив на кубики яловичину для рагу. Лезо яскраво блищить. У ньому він бачить себе й думає: «Принаймні я не упир. Інакше відображення б не було». Потім його пальці стискаються на гумовому руків'ї ножа. Він повертається в завулок. Переступає через казан з мильною водою. Повітря нерухоме й вологе. Десь крапає вода. Десь радіо горлає «Хтось врятував сьогодні моє життя». Краплини вологи в повітрі утворюють довкола ліхтаря на дальньому боці завулка ореол. У Нью-Йорку квітень, і за десять футів від того місця, де стоїть Каллаген — віднедавна колишній священик католицької церкви, — вампір ссе кров у своєї жертви. Чоловіка, в якого закохався Доналд Каллаген.

«Я майже був у тебе на гачку», — співає Елтон Джон, і Каллаген ступає на крок уперед, піднімаючи сокирку. Потім рвучко опускає її, і лезо глибоко заходить у череп вампіра. Два боки його голови розчахуються, як крила. Він підводить голову, наче хижак, який почув наближення когось більшого й небезпечнішого, ніж він сам. Наступної миті він трохи підгинає коліна, немовби збираючись підняти портфель, потім наче вирішує, що обійдеться й без нього. Він повертається і повільно йде до виходу з завулка. На звук голосу Елтона Джона, який тепер виводить «Хтось врятував, хтось врятував, хтось врятував сьогодні моє життя». Сокирка досі стирчить з його черепа. З кожним кроком руків'я гойдається з боку в бік, неначе тугий маленький хвіст. Каллаген бачить кров, але її не море, як він очікував. Тієї миті він надто шокований, щоби над цим замислюватись, але пізніше він зрозуміє, що в цих істотах украй мало рідкої крові. Те, що дає їм життя, є навіть магічнішим, ніж сама загадка крові. Найдивовижніше, що їхня кров скипається так туго, неначе жовток круто звареного яйця.