Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Та «Домівка»… Що то була за крамниця? — спитав Роланд.
— Не крамниця. Притулок. «Мокрий»[39] притулок. Не скажу точно, чи він був єдиний такий на Мангеттені, але закладаюся, що один з небагатьох. Тоді я мало знав про притулки — хіба що зі своєї першої парафії, та й то трішки, — але з часом дізнався чимало. Я бачив систему з обох боків. Були часи, коли я розливав суп черпаком о шостій вечора і роздавав ковдри о дев'ятій. А були й такі часи, коли я їв той суп і спав під тими ковдрами. Звісно, після того, як мені перевіряли голову на вошей.
Є притулки, куди тебе не пустять, якщо відчують, що від тебе тхне спиртним. Є такі, куди пустять, але тільки коли ти скажеш, що востаннє пив щонайменше дві години тому. Є ще місця — їх декілька, — куди пускають п'яним у дим, але біля входу тебе обшукують і забирають усе бухло. По тому тебе запихають у окрему замкнену кімнату з рештою п'яниць. Якщо передумаєш, ти не зможеш вийти й знову нажлуктитися. І якщо в тебе почнеться біла гарячка й ти бачитимеш, що зі стін повзуть зграї жуків, то менш п'яних сусідів по кімнаті ти цим не налякаєш. Жінок у карцер не допускали, бо їх могли зґвалтувати. Мабуть, це одна з причин, чому на вулиці помирає більше безпритульних жінок, ніж чоловіків. Так казав Лyпe.
— Лyпe? — перепитав Едді.
— До нього я ще дійду, а поки що скажу тільки, що він придумав правила «Домівки» щодо алкоголю. У «Домівці» під замком тримали не п'яниць, а саму випивку. Якщо комусь до зарізу треба було випити й цей хтось обіцяв сидіти тихо, йому давали ковток. Плюс заспокійливе. У медичній практиці ця процедура небажана — я навіть не впевнений, чи вона законна, бо ні Лупе, ні Ровен Маґрудер лікарями не були — але вона діяла. Одного напруженого вечора я прийшов тверезим, і Лупе одразу поставив мене до роботи. Перші кілька днів я працював безоплатно, а тоді Ровен покликав мене до свого кабінету, завбільшки з комірчину прибиральниці. Він спитав, чи я алкоголік. Я відповів заперечно. Тоді він спитав, чи мене розшукує поліція. Я знову сказав «ні». Він спитав, чи я від чогось тікаю. Я відповів; так, від себе. Він спитав, чи я хочу працювати, і я розплакався. Він зрозумів це як ствердну відповідь.
Наступні кілька місяців, до червня тисяча дев'ятсот сімдесят шостого я працював у «Домівці». Застеляв ліжка, куховарив, ходив збирати кошти з Лупе, а часом із Ровеном, водив п'яниць на збори анонімних алкоголіків, які відбувалися в фургоні, що належав «Домівці», давав ковтнути спиртного хлопцям, у котрих занадто трусилися руки, щоб вони могли самі тримати склянку. Я взявся порядкувати бухгалтерією, бо я в цьому тямив більше, ніж Маґрудер, Лупе чи будь-хто з працівників. Ті дні не були найщасливішими в моєму житті, цього я так і не дочекався, і смак крові Барлоу в роті весь час нагадував про себе, але ті дні були благодатними. Думав я мало. Я просто тримав голову схиленою і робив те, що мені загадували. Потроху я став зцілюватися.
Якось узимку я збагнув, що зі мною відбуваються зміни. Неначе розвилося шосте чуття. Інколи я чув передзвін дзвіночків. Жахливий, але приємний водночас. Часом, коли я був на вулиці, все навкруги темнішало, навіть якщо яскраво світило сонце. Пригадую, я дивився на тротуар, пересвідчитися, чи моя тінь ще зі мною. Я був певен, що не побачу її, але вона завжди була на місці.
Роландів ка-тет обмінявся поглядами.
— Іноді до цих фуг приєднувалося ще й нюхове відчуття. Міцний запах, наче цибуля впереміш із розпеченим металом. Я почав підозрювати, що в мене якась форма епілепсії.
— А ви ходили до лікаря? — спитала Сюзанна.
— Ні. Я боявся, що він знайде ще щось. Найпевніше — пухлину мозку. Тож я просто схиляв голову й працював далі. А потім одного вечора я пішов у кіно на Таймз-сквер. Показували римейк двох вестернів із Клінтом Іствудом. Те, що називають спагеті-вестернами, так?
— Угу, — підтвердив Едді.
— Сидячи у залі, я почув ті дзвіночки. Мелодію. І відчув запах, міцніший, ніж завше. Його джерело цього було переді мною, трохи ліворуч. Глянувши в той бік, я побачив двох чоловіків: літнього й молодшого. Їх легко було помітити, бо ж залу було заповнено лише на три чверті. Молодший нахилився до старішого. Старіший не зводив очей з екрану, але обійняв молодого за плечі. Якби я побачив це будь-якого іншого вечора, я б не мав ні найменшого сумніву, хто переді мною, але того вечора все було інакше. Я спостерігав. І на моїх очах з'явилося якесь темно-синє світло, спершу довкола молодого, потім довкола старшого. Це світло не було схоже на жодне інше, яке я бачив у житті. Воно було подібне до темряви, яка інколи напливала на мене надворі, коли в моїй голові лунали дзвіночки. Подібне до того запаху. Ти знаєш, що цього не може бути, але водночас це реальність, і я збагнув. Змиритися не зміг — це прийшло пізніше, — але збагнув. Молодший чоловік був вампіром.
39
Де дозволялося розпивати спиртні напої