Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
За словами Залізняка, психічний стан Любинського тоді був такий, що він «віддав оригінал тайного договору в справі створення зі Східної Галичини і Буковини окремого коронного краю, підписаного Черніним і тодішнім австрійським президентом Зайдлером, в депозит німецькому урядові»[134]. Де його, документ, принагідно і знищили[135].
Початок австро-німецької окупації і сльози
Михайла Грушевського — 1
Після втечі з Києва керівництво УЦР, врешті-решт, осіло в Житомирі. А за декілька днів перед тим Севрюк «десь між Сарнами та Житомиром» «у вагоні» відбув нараду з головою Ради — напевно, обговорювали поточну політичну ситуацію. «Ми були вдвох, — пригадував Севрюк, — й проф. Грушевський плакав». Причина тих сліз була така: «Прихід німців на Україну був і драмою його особистого життя, адже ті (хто ці «ті», Севрюк ніколи так і не пояснив. — Д. Я.), що в своїй ненависті до всього українського брехливими наклепами зв’язували його ім’я чи то з австрійськими, чи німецькими інтригами, діставали в руки нову зброю. Гірка й незаслужена іронія долі!»[136].
30—31 січня (12—13 лютого) в Житомирі на «засідання» РНМ УНР зібралося п’ятеро осіб: Голубович, Олександр Жуківський, Порш, Григорій Сидоренко та Ткаченко.
Частина з цих діячів на той момент, наскільки це відомо з оприлюднених документів, були особами приватними — на міністерських посадах жодна інституція так званої УНР їх не затверджувала. Згідно з протоколом від 18 січня, УЦР затвердила уряд у такому складі:
В. Голубович — голова, мiнiстр торгу й промисловостi;
А. Нiмоловський — мiнiстр вiйськових справ;
П. Христюк — мiнiстр внутрiшнiх справ;
М. Ткаченко — мiнiстр судових справ;
Н. Григорiїв — мiнiстр освiти;
С. Перепелиця — мiнiстр фiнансiв;
М. Ковалевський — мiнiстр продовольчих справ;
Є. Сакович — мiнiстр шляхiв сполучення;
А. Терниченко — мiнiстр хлiборобства;
Д. Антонович — мiнiстр морських справ[137].
На цьому чудеса навколо формування складу уряду не закінчилися. Як стверджують укладачі збірки «Україна: хроніка ХХ ст.», у понеділок, 11 лютого, у Житомирі (УЦР перебралася сюди 9 лютого) «на засіданні Ради народних міністрів УНР ухвалено, що міністри уряду взяли на себе додаткові обов’язки»: Ткаченко — міністра фінансів; Христюк — міністра освіти; Сидоренко (товариш міністра шляхів) — міністра пошт і телеграфу; Жуківський (товариш військового міністра) — міністра військових справ; Голубович — міністра міжнародних справ[138]. На підставі якого нормативного акта УЦР (або МР) було прийнято таку ухвалу — до сьогодні залишається загадкою.
Головне питання порядку денного засідання «уряду УНР» 30—31 січня (12—13 лютого) мовою протоколу сформульовано так: «М. С. Ткаченко інформує про переговори з Брестом, М. Порш пропонує поінформувати в Брест про анархію, що панує на Україні, і роль Антанти, що бажана б була допомога з військом з боку Центральних держав, по можливості українськими полками, а також технічна допомога. <...> За допомогу німецьким військам висловлюються також Ткаченко, Сидоренко, Порш. Ухвалено: написати зміст передачі по дроту відносно допомоги німцям військом. За введення німців голосують 4 «за» і 1 утримався»[139].
Для тих, хто забув, нагадаємо: єдиною українською військовою формацією у складі збройних сил країн Почвірного союзу був Легіон українських січових стрільців під проводом австрійського ерцгерцога Вільгельма Габсбурга (Василя Вишиваного)[140].
Про нього в будь-якій енциклопедії можна прочитати, зокрема, таке: «він вважався одним з неофіційних претендентів на український трон в разі утворення монархічного ладу». Відомий дослідник Віктор Савченко в цьому контексті прямо вказує: «частина австрійських військових та українських національних кіл пропонували <...> кандидатуру на гетьмана або навіть українського монарха — Василя Вишиваного...»[141].