Повна академічна збірка творів

49 "Театр" належав до кола найпопулярніших барокових образів. Наприклад, у «Передвіснику всезагальної мудрості» Яна Амоса Коменського сказано: "Усі ми, послані у світ, посідаємо місце в загальному театрі Божої мудрості; нам же, християнам, окрім цього, по праву світить ще й світло божественного одкровення" [Коменский Я. А. Сочинения. - Москва, 1997. - С. 153]. Українські письменники ХѴІІ-ХѴІІІ ст. могли говорити про трагедіальну сцену Христових страстей, про всесвітнє "позорище" Страшного Суду, про Діву Марію як про незрівнянну "Акторку" тощо. Однак найчастіше "театральна" метафора окреслювала тут марність та ілюзорність земного життя людини. Тим часом Сковорода вдавався до метафори theatrum mundi найперше тоді, коли йшлося про Божий промисел. Як свідчив Михайло Ковалинський, одного разу філософ казав таке: "Свѣт подобен театру: чтоб представить на театрѣ игру с успѣхом и похвалою, то берут роли по способностям. Дѣйствующее лице на театрѣ не по знатности роли, но за удачность игрьг вообще похваляется. Я долго разсуждал о сем и по многом испьгтаніи себя увидѣл, что не могу представить на театрѣ свѣта никакого лица удачно, кромѣ самаго низкаго, простато, безпечнаго, уединеннаго: я сію ролю вьгбрал, взял и доволен". Сковородинський заклик "не зазирати за хребет театру" є спробою звільнити місце для віри, коли справа торкається речей, які не перебувають у компетенції людського розуму. Досить порівняти цю думку Сковороди, приміром, з такими розважаннями: Східна Церква "в таємницах, вьгмовє и розумови людскому не подлегльгх, вьгдворньгми дискурсами се не бадаєт. Вѣрит, а не испьгтуєт непостижимого; вѣрит, а не измѣраст неизмѣреного. Вѣрит, иж превѣчный Сын и превѣчный Дух оба сут превѣчнаго и єдиносущного Отца: Сын превѣчным рожденієм, а Дух превѣчным исхожденієм, а яким способом, довѣдоватися и шперати в том не кажет. Вѣрит, иж тот же єдинородньгй Сьгн, от превѣчнаго Отца предвѣки рожденньгй без матери, напослѣдок родился под лѣты от святоє Богородицьг и ПриснодВвицьг Марій, а яким способом, не испьгтуєт. Вѣдаст, иж в особѣ хлѣба правдивоє Єго Твло, а в особв вина правдивая Єго Кровь вѣрным даєтся, а яким способом, не бадаєтся" [КарповичЛ. Казаньє на Преображеніє Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа ЦЛевшунЛ. В. Леонтий Карпович. Жизнь и творчество. - Минск, 2001. - С. 170 (додатки)]; або: "Вѣтія многовѣщанныя, яко рибьг безгласньгя, аще и много глаголют о тебѣ, Пресвятая Троице, но не могут разумѣти, како єстеством єдин сьгй Бог в трієх же лицех, вѣрусм точію и исповѣдусм. Какоже? Не испьгтуєм" [Вѣнец в честь тревѣнчанному Богу в Троици славимому. - Чернігів, 1712. - Арк. 23 (зв.)].