Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
39 Про це Сковорода докладніше говорив у своїй 22-ій байці «Навоз и Алмаз». А саме слово темпо є транслітерацією італ. tempo або нім. das Tempo. На Галичині воно вживалося ще й донедавна [див.: ОгіенкоІ. Український стилістичний словник. - Львів, 1924. - С. 401].
40 Сковорода говорить тут про Церкву як містичне Христове тіло. Загалом беручи, старе українське богослів'я виходило з того, що Церква - це спільнота тих, хто а) визнає Христову віру; б) бере участь у сакраментах та в) підлягає оруді належних старших [див.: Dubowicz J. Hierarchia, abo О Zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - S. 8]. У межах цієї спільноти кожна людина виконує роль, покладену на неї Богом. Як писав, наприклад, Клирик Острозький: "Маєт Церков Божая пастыров, маєт ловцов, маєт переґринов, маєт первохудожников, маєт будовничих, маєт земледѣлцов, маєт страдалцов, маєт рыцеров. Тьіє всѣ єдньїм духом и в єдно тѣло покрещены, и не может око руцѣ мовити, не потребна ты, анѣ голова нозѣ мовити, ничого по тобѣ..." [Незвісний твір Клирика Острозького // Памятки українсько-руської мови та літератури. Памятки полемічного письменства кінця XVI і поч. XVII в. / Вид. К. Студинський. -Львів, 1906. - С. 201-202].
41 Пор.: "З маленької іскри великий вогонь буває" [Номис, № 3844]; "З малої іскри великий огонь" [Франко, № 14051]. Це - один із прикладів, за допомогою яких старі філософи розглядали питання про природу субстанційних форм та спосіб їхнього поєднання з матерією: "...Яким чином досі ховалася в єдиній іскрі та велетенська пожежа, що знищує велике місто? Ти скажеш, що [перша] іскра вивела з себе іншу іскру, а та [знову] іншу, а та - ще іншу й так до нескінченності. Отже, всі вони були [сховані] в першій. Бо коли, наприклад, третя [іскра] була в другій, а друга - в першій, то й третя, і друга були в першій. Проте хто, коли він не божевільний, скаже, що пожежа [цілого міста] була раніше в одній маленькій іскорці?" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 139].
42 Див.: Четверта книга Мойсеєва: Числа 21: 8-9.
43 Пор., наприклад, 372-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», який має назву «Голуб, летящій с масличною вѣтвою в ковчег Ноев» і такий підпис: "Добрая надежда. Послѣ дожда бьіваєт хорошая погода. Bona spes" [Емвлемы и сѵмволы избранные. -Санкт-Петербург, 1788. -С. 94-95].
44 Про братів-близнят, синів Ісаака й Ревеки, Ісава та Якова (званого також Ізраїлем) ідеться в Першій книзі Мойсеєвій: Буття 25: 27-50; Саул - перший цар Ізраїля (див.: Перша книга царств 9-31); Давид - цар Ізраїля після Саула, котрий правив понад 40 років (див.: Друга книга царств 5, наст.).
45 Сковорода ототожнює Премудрість із Христом, можливо, розглядаючи Христове тіло, услід за «Строматами» Климента Олександрійського, як вбрання Логоса. Так чи ні, філософія Сковороди - логосична за власним єством. Це питання вперше докладно розглянув Володимир Ерн у книзі «Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение» (Москва, 1912), протиставляючи сковородинський Логос, як річ питомо метафізичну й божественну, прикметному для новочасної західної філософії раціо, як прояву суто людського.
46 Парафраза молитви: "Славим тя, без отца из матере и без матере из отца сущаго" [МогилаП. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 43 (друга пагін.)].
47 Сковорода проводить тут межу між вірою та розумом приблизно так само, як це робили й інші старі українські письменники та богослови, наприклад, Симеон Полоцький, котрий писав: "...Величайшеє єсть заблужденія начало, єже хотѣти божественная и весма ум человѣческій превосходящая мѣрою человѣческаго разума мѣрити" [Полоцький С. Вечеря душевная. - Москва, 1681. - Арк. 225-225 (зв.); пор.: Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 28-29 (друга пагін.); Слово к народу каѳоліческому. - Почаїв, 1765. - Арк. 2 (зв.)]. Зрештою, це дуже стара ідея. Наприклад, Плутарх у трактаті «Про цікавість», який Сковорода, найімовірніше, знав, писав таке: "...Цікавість - це пристрасть до пізнання прикритого й таємного... Адже й Едіпа цікавість кинула в щонайбільше нещастя" [Плутарх. Сочинения. -Москва, 1983. - С. 484,490].
48 Сковорода називає споглядальну віру "неістинною" з огляду на те, що, як учили вслід за Арістотелем схоласти, "спекулятивне пізнання... не є рушієм волі..." [КалиновскийС. Десять книг Аристотеля к Никомаху, то есть Этика// Памятники этической мьгсли на Украине XVII - первой половиньг XVIII ст. / Сост., пер. с лат., вступ, статья и прим. М. В. Кашубьг. - Киев, 1987. - С. 132].