Кров і пісок

Сповнений віри у свою зірку, з гордовитим спокоєм чоловіка, якому завжди щастить і який упевнений, що кожна жінка кинетьоя йому в обійми тільки-но він на неї гляне, Гальярдо попрямував до готелю «Париж», що був неподалік від його готелю.

Майже півгодини йому довелося чекати, сидячи на дивані, під цікавими поглядами обслуги та постояльців, що оберталися, зачувши його ім’я.

Потім прислужник запросив Гальярдо до ліфта і висадив його на другому поверсі, в невеликому салоні, вікна якого виходили на Пуерта дель Соль. Уся площа здавалася темною: чорніли дахи темних будинків, тротуарів не було видно під двома зустрічними потоками парасольок, по блискучому асфальту швидко мчали у всі боки карети, наче підстьобувані дощем, по сталевих рейках котили туди-сюди трамваї, безугаву дзеленькаючи, щоб попередити перехожих, які, здавалося, геть поглухли під своїми опуклими матер’яними дашками.

Прочинилися майже непомітні під шпалерами невеликі двері, й, зашарудівши шовком, увійшла донья Соль. Від неї линули п’янкі пахощі ніжного біло-золотавого тіла, що було в повному розквіті свого пишного літа.

Гальярдо жадібно вп’явся у неї очима знавця, який не пропустить жодної рисочки. Така сама, як у Севільї!.. Ні, мабуть, іще прекрасніша, іще жаданіша після тривалої розлуки.

Вдягнена з чарівною недбалістю, у тій самій екзотичній туніці з химерними діамантами, в якій колись постала перед Гальярдо у своєму севільському домі, в щедро гаптованих золотом пантофельках, вона сіла перед ним, закинувши ногу на ногу; пантофелька ковзнула й зависла на самих кінчиках пальців. Донья Соль простягла гостеві руку й посміхнулася з холодною люб’язністю:

— Як живете, Гальярдо?.. Я знала, що ви в Мадриді й уже бачила вас.

Вас!.. Вона вже не казала йому «ти» тоном світської дами, яка звертається до шанобливого коханця з нижчих суспільних верств. Це «ви», що начебто їх рівняло, кинуло матадора в розпач. Він хотів лишитися рабом, якому кохання дає право схопити в обійми великосвітську даму, а до нього звертаються з холодною чемністю, як до звичайнісінького друга.

Донья Соль розповіла, що вже бачила Гальярдо на арені була якраз на тій єдиній кориді, в якій він виступив у Мадриді. Вана ходила на бій биків з одним чужоземцем, що хоче познайомитися з екзотичними іспанськими звичаями, її другом по мандрах — він спинився в іншому готелі.

Гальярдо кивнув головою. Він уже знає цього чужоземця: бачив їх разом.

Запала довга мовчанка, обоє не знали, що говорити. Донья Соль озвалася першого.

На її думку, вигляд у матадора чудовий; їй невиразно пригадується, що він був тяжко поранений; здається, вона навіть телеграфувала до Севільї і просила повідомити про його стан. З таким кочовим життям, як у неї, — коли сьогодні ти в одній країні, завтра в іншій, коли щодня у тебе нові друзі, — усе так скоро забувається!.. Але ось він перед нею, такий, як і завжди, та й на арені здався їй сміливим і дужим... Можливо, йому трохи не щастило, але що вона тямить у тих коридах?