Кров і пісок
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Кров і пісок». Краткое содержание книги:
Крім юних тореро, що розважали Гальярдо своїми розповідями, йому не давав проходу один любитель, доймаючи матадора проханнями. То був шинкар з передмістя Вентас, червонопикий рудий галісієць з могутніми м’язами та короткою шиєю. Він держав таверну, де по неділях витанцьовували солдати із служницями, і на цьому збив собі невеликий статок.
Його єдиний син, миршавий слабосилий хлопчисько, згідно з волею батька, мав стати зіркою тавромахії. Палкий шанувальник Гальярдо та всіх уславлених матадорів, шинкар твердо постановив домогтися свого.
— Хлопець путящий, — казав він. — Ви ж бо знаєте, сеньйоре Хуане, в цьому ділі я трохи тямлю. Хлопчина має батька, і я викинув уже чимало грошенят, щоб пробити йому дорогу, але без покровителя він ніколи не стане справжнім тореро, а про кращого покровителя, ніж ви, і мріяти не доводиться. От якби ви погодились керувати новільядою, на якій мій хлопець виступив би матадором!.. Прийде море народу, а всі витрати я візьму на себе.
Ця постійна готовність «узяти на себе всі витрати» аби тільки «вивести сина в люди», уже завдала шинкареві чималих збитків. Але він не спинявся ні перед чим, тішачи себе надією на величезні заробітки сина, коли той стане професійним матадором.
Бідолашний парубійко, що в дитинстві справді мріяв про виступи на арені, як і більшість хлопчаків з простолюду, став жертвою батькового ентузіазму. Старий несхитно вірив у синове покликання і щодня відкривав у ньому нові здібності. Його малодушність він вважав лінощами, а страх — браком професійного самолюбства. Навколо шинкаря хмарами роїлися всякі дармоїди, безробітні любителі та нікому не відомі тореро, що зберегли від свого славного минулого одну тільки колету; усі ці волоцюги задарма пили в шинкаря та випрошували дрібні позички в обмін на всілякі поради. Разом з батьком вони утворювали своєрідний комітет, діяльність якого була спрямована тільки на те, щоб оповістити публіку: у передмісті Вентас нидіє в невідомості яскрава зірка тавромахії.
Шинкар улаштовував кориди на аренах Тетуана й Вальєкаса, ніколи не питаючи згоди в сина і завжди «беручи всі витрати на себе». Ці арени на околицях Мадрида були відкриті для кожного, хто відчував бажання, щоб бик шпортонув його рогом або потоптав ратицями на очах у кількох сотень глядачів. Але удари діставались тут не задарма. За честь покотитися по арені в роздертих штанях, вимазаних кров’ю та кізяками, тореро-початківець мусив оплатити всі місця амфітеатру, причому продати чи роздати квитки брався або він сам, або його повірений.
Захоплений своєю мрією, шинкар оплачував місця, і амфітеатр заповнювався його друзями — товаришами по ремеслу та бідними «любителями». Крім того, батько щедро платив капеадорам та бандерильєро, які складали квадрилью сина — він набирав їх на Пуерта дель Соль з-поміж волоцюг із колетою; квадрилья виступала в звичайних костюмах, а «маестро» сяяв розкішними шатами матадора. Усе заради кар’єри хлопця!
— Мій син мас новісінький бойовий костюм, я замовив його найкращому кравцеві, що шиє для Гальярдо та інших знаменитих матадорів. Сім тисяч реалів виклав. У таких блискучих шатах будь-який тореро виступить із блиском!.. Нехай знає, що задля його кар’єри я ладен віддати останню песету. Кожному б такого батька, як я!..
Під час кориди шинкар стояв між бар’єрами і підбадьорював еспаду, вимахуючи товстою палицею, з якою ніколи не розлучався. Щоразу, коли хлопець відступав до загорожі, щоб перевести дух, перед ним, мов жаска примара, з’являлося товстощоке червоне обличчя батька, а під самісіньким носом мелькала головка важкої палиці.
— Питається, заради чого я викидаю гроші? Щоб ти отут прохолоджувався, мов панянка? Май, негіднику, совість, ти ж тореро! Гайда насеред арени, красуйся перед публікою. Ех, мені б твої роки та скинути б трохи жиру!..
Коли, тримаючи в одній руці шпагу, а в другій мулету, блідий і тремтячий від страху хлопець опинявся віч-на-віч із молодим бичком, батько, мов тінь, ходив за сином потойбіч бар’єра. Він весь час був поруч, немов суворий учитель, щомиті готовий виправити найменшу помилку учня.
Та найдужче боявся горе-матадор, затягнутий у червоний шовк, щедро гаптований золотом, повертатись додому після кориди, коли батько бував невдоволений і грізно супив лоба.
Прикриваючи розкішним плащем подерті штани, крізь які світили клапті сорочки, хлопець заходив до шинку. Побите лобом та ратицями бичка тіло нестерпно нило. Мати, жінка дужа й негарна, змучена довгим тривожним очікуванням, кидалась до сина з розкритими обіймами.