Пісня Сюзанни. Темна вежа VI
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #6
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0791-5
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI». Краткое содержание книги:
— Ти промовив: «Я люблю тебе, Джейку».
Роланд безрадісно кивнув.
— Я і тепер люблю його.
— Ти говориш так, ніби він насправді існує.
— А ти? А я? Ми існуємо? — подивився на нього уважно Роланд.
Кінг промовчав.
— Що було потім? — запитав Едді.
— Потім, сеньйоре, я вичерпався — чи злякався, якщо так вам більше подобається, — і зупинився.
Едді також схотілося вже зупинитись. Він помітив, як у кухні подовжились тіні, і бажав, поки ще не запізно, вирушити на пошуки Сюзанни. Гадав, що не лише він, а й Роланд також дійшов думки, яким чином їм вибратися з цього світу, сподіваючись, що Стівен Кінг легко зможе переправити їх на Черепахову алею в Ловеллі, де тоншає реальність і куди — принаймні за свідченнями Джона Каллема — останнім часом вчащають нахожі. До того ж Кінг радо їх туди відправить. Щасливий, що нарешті здихався. Але поки ще їм рано звідси йти: Едді, незважаючи на своє нетерпіння, це розумів.
— Ти зупинився, бо загубив свій конпекст, — промовив Роланд.
— Конспект. Та насправді не тому.
Кінг поліз по третю бляшанку пива, і Едді подумав, що у цього чоловіка починає зростати черевце; воно й не дивно, бо, якщо міряти калоріями, він уже з’їв один буханець хліба і ось береться до другого.
— Я практично ніколи не працюю за конспектом. Фактично… от лише не треба мене ганити, це в мене, либонь, трапилось єдиний раз. І він вийшов завеликий, як на мене. Занадто чудернацький. І ви самі виявились проблемою, сер чи сей, чи як ви там себе називаєте. — Кінг скривився. — Яке воно не є, це звертання, не я його вигадав.
— Поки що ні, — зауважив Роланд.
— Ти починався як варіант Безіменного чоловіка Серджіо Леоне.[100]
— Це зі спагеті-вестернів, — сказав Едді. — Господи Ісусе, звісно ж! Я їх дивився у «Маджестику» сотні разів зі своїм братом Генрі, поки Генрі ще був удома. Потім я туди ходив сам або з одним своїм приятелем, Чаггі Котером, коли Генрі потрапив у В’єтнам. Ото були пацанячі кінухи!
Кінг заусміхався.
— Авжеж, — підтвердив він. — Але моя дружина теж дуріла від них, от бач, яке діло.
— Класна вона, — вигукнув Едді.
— Аякже, Таббі класна кицька, — Кінг озирнувся на Роланда. — Як Безіменний чоловік — фантазійна версія Клінта Іствуда, — ти був те, що треба. Суцільне задоволення у співробітництві.
— Гадаєш, так?
— Так. Але потім ти змінився. Прямо в мене на очах. Вийшло так, що я вже не міг добрати, герой ти, антигерой чи взагалі не герой. Коли ти дозволив хлопцеві впасти, тут і прийшов гаплик.
— Ти сам казав, що змусив мене це зробити.
Дивлячись Роланду прямо в очі — синява зустрілася з синявою посеред безкінечного хору голосів, — Кінг промовив:
— Братчику, я збрехав.
ДЕСЯТЬ
Залягла тиша, поки всі вони про це розмірковували. А потім Кінг промовив:
— Ти почав мене лякати, тож я й перестав про тебе писати. Запхнув тебе у коробку та й сховав до шухляди, а сам взявся до писання коротких оповідань, які продавав різним чоловічим журналам. — Він замислився, відтак кивнув. — Зі мною відбулися переміни, коли я тебе відклав, і то були переміни на краще. У мене почали щось купувати. Я зробив пропозицію Таббі вийти за мене. Невдовзі після того я розпочав писати книжку під назвою «Керрі». То був не перший мій роман, але перший, який я продав, і він виніс мене нагору. І все це після того, як розпрощався з тобою, Роланде, сказав тобі: на все добре, щасливих мандрів. І що маю? Через шість чи через сім років після того виходжу я одного дня з-за рогу власного будинку і бачу вас, ви стоїте на моїй йоханій під’їзній алеї, поважні, чорти б вас забрали, як сказала б моя матінка. І єдине, що я можу зараз думати, — ви галюцинація, навіяна перевтомою, і це найоптимістичніша з моїх версій. А я в неї не вірю. Як я можу? — Голос Кінга підвищувався, ставав пронизливим. Едді не міг обманутися, то не від страху, а від образи. — Як я можу в таке вірити, коли бачу ваші тіні, кров у вас на нозі… — Він показав на Едді. — І пил на твоєму обличчі? — Цього разу на Роланда. — Ти забрав до біса в мене всяке право вибору, і я відчуваю, ніби у мене в голові… ну, я не знаю… все перевертом? Є таке слово? Гадаю, є. Перевертом.
— Ти не просто припинив писати, — промовив Роланд, цілком проігнорувавши його останні фрази, бо сприйняв їх за блазенство, що не було далеко від істини.
— Ні, а що?
— Гадаю, оповідання історій — це як проти чогось пхатися. Можливо, проти самої нестворюваності. І одного дня, займаючись цією справою, ти відчув, як щось пхається тобі назустріч.
100
Серджіо Леоне (1929–1989) — італійський кінорежисер, засновник жанру «спагеті-вестерн»; Безіменний чоловік — герой знятої ним у 1964–1966 pp. «доларової» кінотрилогії («Жменька доларів», «Ще кілька доларів», «Хороший, поганий, злий»), завдяки ролі в якому став зіркою американський актор Клінт Іствуд.