Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

ДЕВ'ЯТЬ

Роланд слухав так, ніби від його уважності залежали світи, не маючи сумнівів, що так воно й є. Кінг розпочав власну версію Роландового життя з польових багать, що потішило стрільця, оскільки це підтверджувало засадничу людськість Волтера. Звідси, сказав Кінг, історія повертала назад до зустрічі Роланда з убогим фермером на краю пустелі. Браун було його ім’я.

— Доброго тобі врожаю, — почув Роланд крізь століття відлуння привітання та відповіді. — І тобі теж. Сам він забув і Брауна, і його домашнього крука Золтана, а от цей сторонній чоловік — ні.

— Що мені подобалось, — сказав Кінг. — То це те, що історія там розгорталася немов ззаду наперед. Це вельми цікаво з суто технічної точки зору. Я починаю тобою серед пустелі, потім зісковзую назад, роблячи акцент на твоїй зустрічі з Брауном і Золтаном. Золтан, до речі, отримав ім’я фолкового співака і гітариста, мого знайомого по університету штату Мен. Ну, а далі історія стрибає з хатинки поселянина до іншого акценту, коли ти прибуваєш у місто Талл… цю назву я позичив у рок-гурту…

— «Джетро Талл»,[99] — втрутився Едді. — Авжеж, чорт мене забирай! Я ж відчував у цій назві щось знайоме! А як щодо «Зі-Зі Топ», Стіве, їх ти знаєш? — Едді побачив нерозуміння в очах Кінга і посміхнувся. — Гадаю, зараз ще не їх час. А якщо вже й їхній, то просто ви для себе їх поки що не відкрили.

Роланд крутнув пальцями.

— Далі, далі. — І промовисто поглянув на Едді, щоб той більше не перебивав.

— Отже, після появи Роланда у Таллі історія знову шугає назад, розповідаючи про те, як помер травоїд Норт, а Волтер його воскресив. Ви розумієте, що мене тут причаровувало, ні? Перша частина вся рухалася задом наперед. Така собі анаграма.

Роланда не цікавили технічні аспекти, які так причаровували самого Кінга; вони балакали зараз не про що інше, як про його життя, його власне життя, врешті-решт, а він у ньому рухався не назад, а вперед. Принаймні до того часу, як досяг Західного моря і дверей, крізь які затягнув собі товаришів по мандрах.

Але, схоже було, що про двері Стівен Кінг нічого не знав. Він написав про придорожню станцію, про те, як Роланд зустрів Джейка Чемберза, він описав їхній похід спершу в гори, а потім і по горах, він написав про те, як Джейка зрадив чоловік, якому він довіряв, чоловік, котрого він любив.

Кінг помітив, як Роланд опустив голову під час цієї частини оповідки, і промовив з неочікуваною від нього делікатністю:

— Не треба так соромитись, містере Дескейн. Зрештою, це я змусив тебе вчинити саме так.

Та Роланда знову охопили сумніви щодо цього.

Кінг написав про балачку Роланда з Волтером серед голгофи з порохнявих кістяків, про пророцтво карт таро і жахливе видіння Роланда, де він проростав крізь дах всесвіту. Він написав про те, як після довгої ночі пророцтв Роланд прокинувся на десять років старшим, а від Волтера залишився лише кістяк. Нарешті Кінг розповів, що написав про те, як Роланд приходить на берег і сідає біля води.