Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

— Бой[14] віднеси нагору портфель цих вельмишановних добродіїв! — голосно звелів він. — Номер сто перший, хутчій!

Здивований Густав зиркнув на Руала, але той незворушно йшов за готельним служкою. Позаду дріботів «адмірал», проводжаючи «вельмишановних добродіїв» до самих дверей номера і солодким голосом запевняючи, що дирекція готелю «Метрополь» зуміє оцінити ту велику честь, якої удостоїли їх такі знамениті люди, завітавши до їхньої скромної обителі.

— Що ти йому сказав, Руале? Нічого не розумію. Поясни ж мені нарешті, що сталося.

— Що сказав? Нічого, просто я записав у готельній книзі, що тут зупинилися на одну ніч Фрітьоф Нансен і Отто Свердруп з Норвегії, — засміявся Руал і за хвилину додав: — Мені стає гидко на саму тільки думку, що люди такі лицемірні, що на них неодмінно треба справляти враження. Бачив, як цей орангутанг в адміральському мундирі миттю змінився?

Руал і гадки тоді не мав, що через кілька років йому не треба буде ховатися за чуже ім'я: його власне навстіж відчинятиме двері всіх королівських палаців.

Розмова з де Жерлашем не розчарувала Руала. Поставний, певний себе чоловік, що мав понад тридцять років, прийняв відвідувачів доброзичливо. Він погодився взяти Руала з умовою, що той прийде на «Бельжіку» (Belgica) з дипломом штурмана.

— Ви маєте для цього час, — сказав де Жерлаш. — Моя експедиція вирушить не раніше, як через рік. Мені ще треба добути грошей, велику суму. Попереджаю, що оплату можу запропонувати вам дуже низьку, а може, навіть і ніякої не буде.

— Це не має значення, — відповів Руал.

Вийшовши на вулицю, Руал ладен був обнімати всіх перехожих, хвацьки поглядав на гарненьких молодих дівчат, що з ним рідко траплялося, усміхався у відповідь на їхні грайливі погляди — радість розпирала йому груди.

— Доведеться нам незабаром розлучитися, — безтурботно заявив він братові, коли вони повернулися на корабель. — Покидаю твою лайбу. Під час розмови з Жерлашем я пересвідчився, яка ще неоковирна моя французька мова. Треба буде відшліфувати її на якомусь французькому судні.

Сказано — зроблено. Спершу служив на французькому кораблі, яке плавало вздовж західпого узбережжя Африки. Але тут йому скоро набридло, і він незабаром змінив тропіки знову на Арктику. Не без хвилювання піднявся Руал на палубу промислової шхуни «Язон», на якій у свій час Нансен доплив до східних берегів Гренландії.

Екзамен на штурмана в морському училищі в Крістіанії він склав блискуче, здивувавши викладачів прекрасним знанням морських таємниць. Його не можна було загнати на слизьке навіть якимсь каверзним запитанням. На кожне швидко знаходив правильну відповідь. Одразу ж після екзамену Руал прийшов на «Бельжіку», яка усе ще стояла в Сандефіорді.

Одного разу судно відвідали незвичайні гості: Нансен і Свердруп. Тиснучи руку нічим не примітному штурманові, Фрітьоф не знав, як сильно билося серце в молодого моряка. Руал пожирав очима свого улюбленого героя. Він був у захваті від його ввічливості, розуму, що світився в очах, доброзичливої усмішки, влучних зауважень. Амундсен торопів перед величчю Нансена. «Багато про що хотілося розповісти йому, розпитати, порадитися. Чи наважусь я коли-небудь на це? Ще не час. Спершу треба кимось стати, чогось досягти, а доти нема чого йти до нього», — записав він у щоденнику.