Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— Прошу на одну ніч номер на дві особи.
Портьє з великими бакенбардами, в гаптованому золотом мундирі, яким не погребував би й адмірал, миттю оцінив скромний вигляд молодих людей і, не відповівши, повернувся до них спиною.
— Прошу, пані, номер чекає вас. Так, той самий, що й завжди. Звичайно, пам'ятаю, як же я смів би забути, — мовив портьє, низько вклонившись елегантній дамі, що шелестіла шовком і розливала довкола міцний запах дорогих парфумів.
— Для пана графа? Завжди щось знайду, — розплившись в усмішці, заметушився портьє біля нового клієнта.
— Прошу номер, — нетерпеливо промовив Руал, не зважаючи на Густава, який оторопіло тягнув його за рукав.
— Хвилиночку, номер — не вовк, у ліс не втече, — буркнув зневажливо «адмірал» через плече, обслуговуючи іншого, добре одягненого клієнта з гарними імпозантними валізами, на яких пістрявіли наклейки.
З вокзалу прибували все нові й нові гості.
— Благаю, ходімо звідси! — нервував глибоко ображений Густав.
— Ні, саме тут ми зупинимося, — сухо відповів Руал.
— Прошу, чотириста сімнадцятий номер, іншого немає, — звернувся нарешті «адмірал» до братів, подаючи їм знехотя ключ. — Але спершу зареєструйтесь у книзі, ось тут.
Руал вихопив у брата ручку, швидко написав прізвища, національність і рішучим величавим жестом віддав книгу портьє. Той глянув і, не вірячи власним очам, надів пенсне, що звисало на шовковому шнурочку. Раптом, наче виштовхнутий пружиною, він вискочив з-за бар'єра й зігнувся, низько кланяючись. Узяв ключ з рук Густава, ошелешеного такою несподіваною зміною, і дав йому інший.
— Бой[14] віднеси нагору портфель цих вельмишановних добродіїв! — голосно звелів він. — Номер сто перший, хутчій!
Здивований Густав зиркнув на Руала, але той незворушно йшов за готельним служкою. Позаду дріботів «адмірал», проводжаючи «вельмишановних добродіїв» до самих дверей номера і солодким голосом запевняючи, що дирекція готелю «Метрополь» зуміє оцінити ту велику честь, якої удостоїли їх такі знамениті люди, завітавши до їхньої скромної обителі.
— Що ти йому сказав, Руале? Нічого не розумію. Поясни ж мені нарешті, що сталося.
— Що сказав? Нічого, просто я записав у готельній книзі, що тут зупинилися на одну ніч Фрітьоф Нансен і Отто Свердруп з Норвегії, — засміявся Руал і за хвилину додав: — Мені стає гидко на саму тільки думку, що люди такі лицемірні, що на них неодмінно треба справляти враження. Бачив, як цей орангутанг в адміральському мундирі миттю змінився?
Руал і гадки тоді не мав, що через кілька років йому не треба буде ховатися за чуже ім'я: його власне навстіж відчинятиме двері всіх королівських палаців.
Розмова з де Жерлашем не розчарувала Руала. Поставний, певний себе чоловік, що мав понад тридцять років, прийняв відвідувачів доброзичливо. Він погодився взяти Руала з умовою, що той прийде на «Бельжіку» (Belgica) з дипломом штурмана.
— Ви маєте для цього час, — сказав де Жерлаш. — Моя експедиція вирушить не раніше, як через рік. Мені ще треба добути грошей, велику суму. Попереджаю, що оплату можу запропонувати вам дуже низьку, а може, навіть і ніякої не буде.
— Це не має значення, — відповів Руал.
Вийшовши на вулицю, Руал ладен був обнімати всіх перехожих, хвацьки поглядав на гарненьких молодих дівчат, що з ним рідко траплялося, усміхався у відповідь на їхні грайливі погляди — радість розпирала йому груди.
— Доведеться нам незабаром розлучитися, — безтурботно заявив він братові, коли вони повернулися на корабель. — Покидаю твою лайбу. Під час розмови з Жерлашем я пересвідчився, яка ще неоковирна моя французька мова. Треба буде відшліфувати її на якомусь французькому судні.
Сказано — зроблено. Спершу служив на французькому кораблі, яке плавало вздовж західпого узбережжя Африки. Але тут йому скоро набридло, і він незабаром змінив тропіки знову на Арктику. Не без хвилювання піднявся Руал на палубу промислової шхуни «Язон», на якій у свій час Нансен доплив до східних берегів Гренландії.
Екзамен на штурмана в морському училищі в Крістіанії він склав блискуче, здивувавши викладачів прекрасним знанням морських таємниць. Його не можна було загнати на слизьке навіть якимсь каверзним запитанням. На кожне швидко знаходив правильну відповідь. Одразу ж після екзамену Руал прийшов на «Бельжіку», яка усе ще стояла в Сандефіорді.
Одного разу судно відвідали незвичайні гості: Нансен і Свердруп. Тиснучи руку нічим не примітному штурманові, Фрітьоф не знав, як сильно билося серце в молодого моряка. Руал пожирав очима свого улюбленого героя. Він був у захваті від його ввічливості, розуму, що світився в очах, доброзичливої усмішки, влучних зауважень. Амундсен торопів перед величчю Нансена. «Багато про що хотілося розповісти йому, розпитати, порадитися. Чи наважусь я коли-небудь на це? Ще не час. Спершу треба кимось стати, чогось досягти, а доти нема чого йти до нього», — записав він у щоденнику.
14
Хлопець, служка (англ.).