Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Уже чотири доби ми ріски в роті не мали і майже вибилися з сил. Леон зовсім ослаб і вперто повторював, що не ступить далі й кроку, наполягав, щоб я залишив його і йшов сам шукати допомоги. Я, звичайно, не погодився. Під вечір ми натрапили на якийсь пастуший курінь. Зарившись глибоко в сіні, заснули мов убиті. Тільки-но розвиднілося, я перший зірвався на ноги і вийшов оглянути місцевість, сподіваючись знайти якусь оселю. Брат був надто кволий, і я не став будити його. За кілька годин помітив віддалік якогось чоловіка на лижах і почав кричати. Той оглянувся і кинувся тікати щодуху. Я не міг догнати його, кликав, благав, щоб зупинився. В моєму голосі, певно, було стільки розпачу, що він зрештою обережно під'їхав ближче і зупинився на відстані, такий переляканий, ніби здибався з нечистою силою.
Я довідався, що ми перебуваємо лише за кілька годин ходьби від Могена.
Коли ми нарешті добулися туди, нас чекала прикра несподіванка. Люди, що недавно так привітно приймали нас, тепер були незворушні, мов камінь. Я не міг зрозуміти причини цієї зміни. Чим ми завинили? Та, ненароком глянувши у дзеркало, все відразу збагнув. Ми були ніби почвари. Виснажені, вкриті густою щетиною обличчя втратили людську подобу, глибоко запалі очі гарячково блищали. Ми були зовсім не схожі на тих двох симпатичних молодиків, котрі вісім днів тому покинули їхню гостинну господу…»
Бородатий хазяїн, сумовито дивлячись на братів, не міг утриматися від гіркого докору:
— Сподіваюся, це буде для вас добра наука на майбутнє.
— Присягаюся, що ніколи в житті не зроблю більше такої дурниці, — гаряче запевняв Леон.
— Ви маєте слушність, це справді була наука. Іншим разом краще приготуюся, — вперто відповів Руал.
Згодом, після багатьох років, сповнених злигоднів і звитяг, Амундсен не раз згадуватиме цю першу, ще не полярну виправу. Вона навчила його вгамовувати гарячковий поспіх. Він також зрозумів, що, споряджаючи експедицію, треба приготувати завчасно все до найменших дрібниць і все заздалегідь передбачити.
ТАК ПОЧАЛАСЬ ВЕЛИКА ПРИГОДА
«Нансен, живий, здоровий, разом з Юхансеном прибув уже до Вардьо!» Ця несподівана, мов грім з ясного неба, звістка блискавично облетіла Норвегію, а незабаром і весь світ.
Привітанням не було кінця. І розповідям та інтерв'ю в газетах теж. Руал ходив гордий, ніби сам брав участь у цій незвичайній експедиції Нансена.
У цій експедиції, як, зрештою, і в кожній, вирішальне значення мали не тільки кмітливість і фізична витривалість, ще важливішими були: обізнаність з умовами життя на цих обширах, великий запас знань і вміння блискавично все вирішувати.
Руал уже більше не сумнівався, чи не змарнував часу. Знав, що він на правильному шляху, що, плаваючи в полярних морях, набуває потрібного досвіду. Амундсен мріяв тепер про справжню полярну експедицію, поки що не власну, бо відчував: багато чого має ще навчитися. Він розпитував, де тільки міг, чи не готується якась виправа в Арктику.
— Пливи з де Жерлашем. Чудова нагода! Цей бельгієць недавно закупив у Норвегії старе трищоглове промислове судно «Патріа» для своєї наукової експедиції в Антарктику, — сказав Амундсенові хтось із друзів. — А найкраще розповість тобі про це Якобсен. Судно стоїть в доку його верфі у Сандефіорді. Знаю тільки, що після того, як на ньому змінили прапор, воно дістало нову назву — «Бельжіка».
— Дорогий хлопче, — заспокоював розпаленого Руала Якобсен, давній приятель капітана Єнса, — я охоче допоміг би тобі — адже знаю, з ким маю справу. Але вербуванням екіпажу займається сам керівник експедиції. Ти знаєш французьку мову і сам з ним домовишся. Можу дати тобі рекомендаційного листа.
Руал у цей час плавав на кораблі «Гульдра», де його брат Густав був першим помічником капітана.
— Їдьмо зі мною до Жерлаша. З тобою я певніше почуватиму себе, — попросив Руал Густава.
Увечері, коли «Гульдра» на кілька днів стала на якір в Антверпені, брати, не взявши з собою ніякого багажу, поїхали до Брюсселя. Руал завів брата до фешенебельного готелю, першого, який трапився по дорозі з вокзалу.
— Немає часу шукати дешевшого, — відповів він здивованому Густавові.