Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба

Унаслідок складних політичних й економічних процесів лише на Боспорі, починаючи з V ст. до н. е., виявились надполісні тенденції у розвитку державності, які назавжди виокремили його з-поміж усіх інших полісів. Тут встановився незмінний автократичний режим влади. Консолідація всіх полісів в єдину державу, приєднання до неї територій, населених варварськими племенами, постійна експансійна політика Спартокідів створили всі умови для організації сильної спадково-тиранічної держави, яка поступово перетворилася на монархію елліністичного типу.

Хоч Боспорське царство не було зовсім оригінальним у грецькій державній практиці[569], проте довготривале панування фракійської за походженням династії боспорських царів над грецькими полісами вражає своєю політичною гнучкістю і практицизмом, численністю змішаних шлюбів, хитрістю дипломатичних стосунків з номадами і землеробськими племенами, що, безумовно, є феноменальним явищем у політичній історії грецьких полісів. Така форма державної влади на Боспорі, як династична автократія з паралельним існуванням інституту співправління (найчастіше батько і два сини) визначила особливу роль придворної знаті й столичної керівної верхівки у соціальній структурі всього населення. Династичні шлюби між представниками роду Спартокідів — є підстави думати, вже досить розгалуженого у IV—III ст. до н е., — і вождів місцевих племен, а також скіфських номадів надовго забезпечили в основному мирне співіснування у регіоні.

Звичайно, надполісні тенденції в елліністичний час виявились не лише на Боспорі, а й у Херсонесі Таврійському, який підкорив Керкінітський поліс, а також деякою мірою в Ольвії і, напевно, Тірі. Херсонес був територіальним полісом зі строго дисциплінованим, напіввійськовим укладом його общини, яка досягла найвищих успіхів в організації аграрної зони[570]. Прагнення до розширення полісних кордонів і економічної експлуатації були властиві й ольвіополітам, які у другій половині IV — першій половині III ст. до н. е. освоїли величезні території від Дніпра до Одеси[571]. Цілком можливо, що в кризові періоди своєї історії Ольвія деякою мірою підпорядковувала собі нижньодніпровські городища, які могли забезпечувати її продовольством. Слід підкреслити, що водночас полісні тенденції у розвитку боспорських міст знайшли вияв у тривалому існуванні громадянських колективів, які зберігали свою єдність, етнічну чистоту й прихильність до полісних культів і традицій.

У Північному Причорномор'ї, як і в усьому античному світі, політичний, економічний і культурний розвиток визначали великі міста — столиці держав (Пантикапей, Херсонес, Ольвія, Тіра). Саме міські верстви населення, насамперед громадяни, складали у державах впливовий соціальний прошарок. Їхні політичні прагнення та ідеї, особливо в демократичних полісах, релігійні погляди й художні смаки значно впливали на розвиток усієї ідеології і культури. В громадянських колективах значне місце посідала духовна еліта як поборник еллінських традицій і поширювач нових загальноеллінських досягнень. Під її впливом перебували царі і їхні прихильники, магістрати демократичних держав. В елліністичні часи відбувся інтенсивний розвиток малих міст Боспору і поселень на сільськогосподарських округах Херсонеса та Ольвії. Однак незважаючи на урбаністичні тенденції, однією з особливостей античних держав залишалась надзвичайна прихильність до збереження традицій.