Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
На багатьох із тих, хто напився води у мить її осяяння і прозріння, спадала ласка Господня:
до опечалених і зневірених поверталася Надія;
до сліпих — світло і краса Божого світу;
до німих верталося Слово і дар Мови.
Ніколи не забуду, як у долину Святого Івана десь із Виноградівщини привезли дивну дівчину. Їй було років зо дванадцять. Мала народилася німою, проте уже із п’ятимісячного віку ліву руку тулила до серця, жалібно скімлила, а вказівним пальцем правиці весь час показувала на небеса. Куди тільки не зверталася родина, починаючи від звичайних лікарів і аж до провидців і паломництва до святих місць — поліпшення ніякого.
Минали роки. Дівчинка підростала. І вже почала ходити від хати до хати, а далі від села до села, весь час показуючи людям таємничі знаки, пов`язані із її серцем і небесами.
Родина нещасної німої уже було змирилася із Долею, коли в Мукачеві, торгуючи на базарі ранньою капустою, почули розповідь про дива долини Святого Івана. Хапаючись за останню надію, батьки привезли сюди доньку. І як тільки води зацвіли і зазвучали пречистими мелодіями, німій обережно дали напитися горня Зрячої Води.
Щойно дівчина проковтнула останню краплю, вона ніби прокинулась із гіпнотичного сну. Стріпонула головою, пильним і якимось здивованим поглядом обвела присутніх і, притуливши руку до серця й показуючи пальцем у небеса, мовила твердо:
— Покайтеся, бо ніколи вам не бачити Царства Господнього!
Всі оніміли. А вражені батьки запитали у відчаї:
— Це все, дитино, що ти нам хотіла сказати?
— І пам’ятайте: кожна маленька людина несе на собі великий хрест Долі людства, — продовжила дівчина.
— А що ми маємо чинити? — спитали розгублені батьки.
Але дівчина, не звертаючи увагу на рідню, мовила далі.
— Благаю вас: покайтеся! Бо прийде час, коли на цій землі скоріше гора з горою зустрінеться, аніж людина із людиною.
При цих словах дівчина склала руки, вся осяялась пречистим світлом і закинула догори голову. І тут постать її тихенько відірвалась від землі і дівчина почала возноситись над нею. Вона піднімалась все вище і вище над долиною Святого Івана, далі закружляла над горою Ловачкою, а потім, наче птиця, пірнула у небесну височінь і розтанула у ній.
Подейкували також, що багато із тих, хто пригубив Зрячої Води із Кривуліни у долині Святого Івана, неспогадано починали розуміти мову птахів, тварин, звірів, трав і дерев… Безплідні жінки, ковтнувши Зрячої Води, ставали враз плодючими, як майська земля, а блудниці і розбійники назавжди ставали праведниками світу.
Вода Кривуліни, зігріта, освітлена і освячена молитвами мукачівських черниць, мала ще одну чудодійну властивість, про котру чомусь всі воліли мовчати: хай і вельми рідко, але окремі люди, напившись Зрячої Води, набували дар провидіння…
Траплялися й інші дива. Приміром, неподалік нас жила баба Ержа Герцузька на прізвисько Скипидарка. Відомою на всі ближні околиці і далекі села була вона тим, що мала дуже немитий писок. Од її паскудних лайок не те що люди сахалися, а й найлютіші пси умовкали й тікали на всі боки. І не те, що комусь здавалось, а так певне було й насправді: у писку Скипидарки юрмилися усі матюки світу. На що вже були демократичні на масні слова наші любимі руські вояки, але й ті, зачувши, як криє матом білий світ Ержа, червоніли од сорому, як малі дітваки перед голою дівкою.
І одного разу бабі Фіскарошці — як вона потім зізнавалася, за велінням небесних голосів, — вдалося Скипидарку потягнути в долину Святого Івана подивитись на цвітіння Зрячих Вод. А тут вже переконала нечестиву Ержу пригубити із Кривуліни горнятко квітучої води. Скипидарка, недовірливо косячись на цімборку Фіскарошку, ковтнула від душі — ціле горня. І тільки хотіла матюкнути бабу: мовляв, пішла би ти Майрьо, що ти мені голову пуцлиш: вода — як вода. Але замість лайок і матюків Скипидарка раптом залилась солов’їним щебетом. Баба од несподіванки мало язиком не вдавилась. А Скипидарка, тремтячи від страху, хотіла ще лютіше покрити бабу за презент, який та влаштувала Ержі. Проте нещасна защебетала ще дзвінкіше. Видно, це був якийсь особливий закличний спів, бо на щебетання жінки почали злітатися з усіх-усюд солов’ї.
Певне, це були птахи-самці, бо зовсім нічого не боячись, вони сідали жінці прямо на голову, а далі й всю обліпили, прийнявши Ержу за велетенську самку-солов’їху. І, звісно, вимагали від неї палкого кохання. Скипидарка ледве втекла додому. Проте, спраглі кохання солов’ї всю дорогу зграями літали довкола неї, а потім ще кілька днів хмарищами кружляли навколо обійстя.