Пожежник

— Сверблячка — це добре. Сверблячка нам до вподоби, містере Руквуд. Кістки сверблять, коли вони ладнаються назад докупи.

— Я сподіваюся, що після бинтування стане краще.

— Гм, ні, мені шкода, але більше так не роблять. Ми ж не хочемо стиснути легені, яким потрібно дихати. Але я залюбки накладу пов’язку тобі на зап’ястя і прилаштую шину до ліктя.

Вона поволі натягла еластичну шину йому на передпліччя, виправивши його як слід, тоді взялася за набрякле, жахливо потовчене зап’ястя. Гарпер притисла ватні тампони з обох боків зап’ястя, а тоді почала обмотувати його бинтом, раз по раз, угору й вниз, роблячи жорсткий, проте зручний зліпок довкола суглоба. По тому вона здійняла його праву руку, щоб подивитися на знебарвлений бік. Провела рукою ребрами, обережно намацуючи кожен перелом. Гарпер намагалася не отримувати втіхи, водячи пальцями по хребту та завитках драконячої луски, що вкривали його шкіру. Виглядав він немов ілюстрована людина з ярмарку. Навіть близько не можна було уявити, скількох людей погубила драконяча луска, та попри все, Гарпер не могла нічого з собою вдіяти, думаючи про те, яка вона все-таки прекрасна. Звісно, сама вона до нестями пашіла хіттю. І це їй зовсім не допомагало.

— Може статися так, що самими докорами від Бена Патчетта все не обійдеться, — промовив Пожежник. — Тобі ще, можливо, доведеться отримати дуже засмучений погляд та кілька сумних зітхань від Тома Сторі. Ніщо не змушує почуватися так паскудно, як розуміння того, що ти підвів старого. Це майже те саме, що сказати магазинному Санті, що його борода несправжня.

— Не думаю, що з Отцем Сторі виникнуть проблеми.

Він кинув на неї гострий, проникливий погляд, і усмішка на його обличчі вмить зів’яла.

— Що ж, викладай як є.

Вона розповіла, як провела Отцю Сторі трепанацію черепа електродрилем і дезінфікувала рану портвейном. Розповіла про Бена та холодильну камеру, про двох закутих ув’язнених та повний каміння рушник. Тоді довелося повернутись дещо назад, до її останньої розмови з Отцем Сторі в каное.

Пожежник ставив дуже мало питань... доки вона не дійшла до своєї останньої бесіди зі старим.

— Він мав намір вигнати якесь бідолашне дівчисько через чайну чашку й кілька бляшанок «Спаму»?

— І медальйон. І «Портативну маму».

Він захитав головою.

— І все-таки. Це зовсім не схоже на Тома.

— Він хотів вигнати її не через самі крадіжки. А тому, що, на його думку, вона була небезпечною.

— І він знав це, бо мав розмови з нею через ті її крадіжки, і вона... що? Погрожувала йому?

— Щось таке, — відказала Гарпер.

Вона насупилася. Тепер уже їй було важко пригадати, що сказав Том, як саме висловився. Здавалося, та розмова відбулася багато місяців тому, а не якихось кілька днів. На власне роздратування, Гарпер зрозуміла, що їй неймовірно важко згадати, що саме він сказав їй про крадійку; бувало, вона навіть починала думати, що, може, Отець про злодійку навіть нічого й не казав.