Пожежник
- Автор: Хилл Джо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7489-78-7
- Переводчик: Евгений Гирин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пожежник». Краткое содержание книги:
— Схоже, ми з Сарою собі чоловіків у одній крамниці вибирали, — резюмувала Гарпер.
— Втім, з останнього вальсу цього горе-піаніста щось хороше та й вийшло. У ті жахливі дні, коли Сара побивалася, не знаючи, де Еллі, на порозі з’явився її батько, готовий допомогти, чим тільки зможе. Він дбав про те, щоб вона їла і спала, горнув до себе, коли плакала, доглядав за Ніком. Розумієш, то був його шанс — стати нарешті тим батьком, якого їй так бракувало, батьком, якого Сара в ньому вбачала, а він її підвів, так гірко і так цілковито. Я знаю Тома й сумніваюся, що він усе ж таки зміг простити собі за те, що відвернувся від неї, коли вона була всього лише наляканою вагітною дитиною.
Том залишався з нею місяцями. Пізніше Сара переїхала ближче до рідної домівки, і він допомагав доглядати за дітьми, поки вона знову пішла вчитися, на соціального працівника. Догляд за неповносправними — таку вона вибрала собі царину.
Так уже сталося, що з 1980-х Том Сторі опікувався парафією в таборі Віндем, а ще за десять років став директором. Тієї весни, коли Ніку виповнилося сім, Сара запропонувала започаткувати в таборі двотижневу програму для глухих, і Том втілив це в життя.
Вона розпочала пошук вихователів, які б знали мову жестів, і я їм підійшов. Я вивчив мову жестів ще юним хлопцем від своєї глухої мами-ірландки... що, мушу додати, зачаровувало деяких дітлахів, які любили додавати, що у моїх рук ірландський акцент. Я приїхав у Штати, щоб здобути ступінь магістра, і був більш ніж радий гідно оплачуваній літній роботі. Чоловікові несила заробити собі на хліб, лише продаючи цій зіпсутій нації «Смурфштики». Мушу сказати, бариги-героїнщики та штовхачі мету зробили з цієї країни злощасне місце, аби тут можна було бути простим, чесним дилером, який усього лиш хоче подарувати власним покупцям з любов’ю відміряний кайф.
Том найняв мене навчити дітлахів усілякого про дичавину — які ягоди можна їсти, якими листками краще не підтиратися, як розвести вогнище без сірників. Особливо добре мені вдавався отой останній трюк. По прибутті кожному з нас призначили дотепне прізвисько. Мене нарекли Дров’яником Джоном. Сарі випало бути Рейнджер Сара.
Кілька днів до приїзду дітей відбувалося координування, і знадобилося небагато часу, щоб роздуплитися, що прізвисько «Дров’яник» віщує проблеми. Першого ж дня Сара привіталася: «Доброго ранку, Дрова», — з пестливим виразом самої невинності на обличчі. Решта вихователів почули й вибухнули реготом. І от невдовзі вже всі з цього збиткувалися. «Хто бачив Дрова?», «Агов, хлопці, легше з Дровами», «Я тут весь ранок з Дровами носився». Ну, ідею ти вловила.
Ну, і в переддень появи дітей ми всі гуртом пили пиво, і я сказав їй, що як пощастить і вона правильно розіграє свою карту, то, може, їй і вдасться погріти руки від моєї дровини. Усіх це розсмішило. Вона відказала, що, скоріш за все, зажене собі скалку в якесь незручне місце, тому пас, і від цього реготу стало ще більше.
Я запитав у неї, чому це вона Рейнджер Сара, і вона відповіла, що, як куратору програми, їй дозволено самій собі обрати прізвисько. Тож, за давнім англійським звичаєм, я оголосив, що кидаю їй виклик боєм, щоб змагатися за першість. Запропонував залагодити все грою в дартс. Кожному дається один кидок. Якщо ближче до центра потраплю я, то виграю право змінити своє та її прізвиська. Я заздалегідь попередив, що для себе обираю ім’я Вужак, а вона буде Бобрихою. На це вона кинула, що я й так програю, а моє нове ім’я вона мені вже після гри скаже, і я ще тужитиму за тими часами, коли звався старим добрим Дров’яником.
На той момент усі вже були зосереджено серйозними. Під «зосереджено серйозними» я маю на увазі «надривали животи від реготу». Певна річ, я був задоволений власними шансами. Ще студентом-бакалавром я більше часу згаяв у пабах, ніж в аудиторіях. Я відійшов добряче так й мало не поцілив у самісіньке «яблучко», навіть не розігріваючись. Зненацька всі позамовкали, вражені моєю майстерністю.
Сара ж навіть оком не змигнула. Вона дістала в себе з-за поясу маленький топірець, відійшла до лінії і жбурнула його. Не те що в «яблучко» поцілила, а мішень навпіл розрубила. До мене вона промовила: «А ти не казав, що обов’язково дротик кидати». Ну, отак-от я і став Шпурлею Джоном, через те, що добре шпурляв ті дротики.