Казки народів світу

— Ти знаєш, візире, чому в гратках бракує смарагдів?

— Не знаю, о царю часу! — відповів візир.

— Це тому, що Аладдін квапився і не встиг скінчити роботу,— пояснив цар.

Аладдін тим часом пішов до своєї дружини — сказати, що прибув батько. І коли він повернувся, цар його спитав:

— Аладдіне, сину мій, чому це ти недоробив ці віконні гратки?

— О царю часу,— відповів Аладдін,— я зробив так навмисне, щоб твоя величність виявила мені шану й звеліла їх добудувати і щоб у нас лишилася згадка про тебе.

Цар наказав привести торговців коштовностями та ювелірів і дати із своєї скарбниці таких самоцвітів та дорогоцінних металів, яких вони просять — для того, щоб добудувати гратки.

А царівна Бадр аль-Будур вийшла із своїх покоїв, рада та весела, поцілувала батькові руку, і цар обійняв її, поцілував та привітав.

Коли настав час обідати, перед царем, царівною й Аладдіном накрили столики, а для головного візира та інших візирів, емірів і вельмож теж поставили столики. І всі їли, пили й веселилися, і цар смакував чудові страви та милувався розкішним посудом. А перед його столиком стояло вісімдесят невільниць, і кожна грала гарну й зворушливу мелодію, звеселяючи серце царя.

Коли всі наїлися й напилися, столики прибрали, а в іншій великій залі поставили столики з солодощами й плодами, і всі перейшли туди і знову їли та пили досхочу.

А майстри, торговці коштовностями і ювеліри тим часом працювали біля граток. Цар підійшов подивитися на їхню роботу й побачив: вона дуже відрізняється від того, що було зроблено вночі, і збагнув, що його майстри не здатні виконати таке завдання. До того ж торговці коштовностями сказали цареві, що смарагдів, які є в його скарбниці, не вистачить на гратки, і цар звелів узяти скільки треба самоцвітів з іншої, більшої скарбниці, а коли й тоді не вистачить, то взяти самоцвіти, які підніс йому Аладдін.

І майстри брали смарагди з великої скарбниці, аж поки вибрали всі, а тоді взяли самоцвіти, які підніс Аладдін, але їх теж не вистачило.

Цар наказав своїм візирам, щоб кожен, у кого є самоцвіти, віддав їх майстрам, а навзамін узяв собі золота із царської скарбниці,— і візири принесли те, що мали, але не вистачило й цих самоцвітів.

Аладдін пішов глянути на роботу майстрів і побачив, що до кінця ще дуже далеко. Тоді він наказав майстрам розібрати все, що вони зробили, повернути самоцвіти візирам, а цареві віддати ті, що їх було взято з його скарбниці.

І майстри розібрали гратки й повернули самоцвіти їхнім власникам. Візири дуже зраділи.

Коли цареві принесли смарагди, він дуже здивувався. Сів він на коня та й поїхав до Аладдіна.

Аладдін потер лампу, і перед ним з’явився джин і вигукнув:

— Наказуй, о мій повелителю!

— Я хочу,— мовив Аладдін,— щоб ти добудував ті гратки на вікні, що їх я звелів лишити недоробленими.

— Слухаю і корюся! — відповів джин і вмить виконав Аладдінове завдання.

Але тут увійшов цар і спитав Аладдіна:

— Навіщо, сину, ти дозволив майстрам розібрати те, що вони вже зробили?