Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Цар уранці встав, одягнувся і пішов до дочки. І коли син візира почув його кроки, він швиденько вислизнув з опочивальні, трусячись від холоду та страху.
Цар побажав дочці доброго ранку і спитав, як вона себе почуває, але царівна мовчала так само, як і вчора. Цар нарешті розгнівався. Вихопивши меча з піхов, він закричав:
— Або ти розповіси, що з тобою коїться, або я тебе вб’ю!
Царівна Будур злякалась батькового гніву й мовила:
— Будь ласкавий до мене, батечку! Коли я скажу, що зі мною трапилось, ти мені пробачиш!
І вона про все розповіла.
— Якщо не віриш, спитай у мого нареченого,— докинула вона.— Щоправда, я не знаю, куди його виносив той велетень.
— Чому ж ти не сказала цього вчора, дочко? — спитав цар.— Я б примусив тебе викинути з голови страх, а з серця смуток. Уставай, веселись і розважайся, а ввечері я пришлю в опочивальні сторожу — вона охоронятиме тебе.
Після цього цар повернувся до своїх покоїв і, пославши по візира, спитав його:
— Чи розказував тобі що-небудь твій син?
І візир відповів:
— О царю часу, я не бачив свого сина ні вчора, ні сьогодні. А що трапилося?
І цар переказав візирові все, що розповіла царівна, а тоді мовив:
— Я хочу, щоб ти розпитав свого сина про цю дивовижну пригоду. Можливо, моїй дочці це приснилося.
Візир пішов до себе, покликав сина й спитав його, а той відповів:
— Батьку, царівна Будур каже щиру правду. Ми натерпілися страху за ці дві ночі. Не було для мене в житті гірших ночей, бо довелося спати в темному, холодному й вогкому льоху, і я трусився від холоду, і в мене цокотіли зуби. О батьку, я хочу, щоб ти поговорив із царем і просив його, щоб він звільнив мене від цього шлюбу! Я не витерплю ще однієї такої ночі!
Від цих слів візирові стало прикро: адже він давно мріяв одружити свого сина з царською дочкою й породичатися в такий спосіб з царем. І от нарешті він досяг мети — влаштував цей шлюб. Та що ж тепер — розірвати його?..
І візир сказав синові:
— Сьогодні вночі ми поставимо до вас сторожу.
Він повернувся до царя, розповів про розмову з сином і додав, що поставить сьогодні в опочивальні сторожу.
— Навіщо? — заперечив цар.— Хай буде як буде. Чому бути, того не минути.
І він звелів оповісникам бігти в місто й кричати, що свято скінчилося. Городяни дуже здивувалися, це почувши, а як побачили, що візир виходить із палацу з сином, то не повірили власним очам.
Шлюб царівни з візировим сином було розірвано.
Невдовзі цар забув про цю справу. А вже минуло три місяці — термін, після якого він обіцяв Аладдіновій матері віддати царівну за її сина.
Аладдін, який лічив не тільки дні, а й години, знову послав матір до царя.
Вдова зібралась, пішла у палац і стала біля дверей зали для нарад.
Коли з’явився цар, він одразу помітив Аладдінову матір, згадав про свою обіцянку й сказав візирові:
— Онде стоїть жінка, яка принесла мені таріль найкоштовніших самоцвітів. Приведи її до мене.
Візир підвів матір до царя, і вона поцілувала перед ним землю й мовила:
— О царю часу, три місяці, після яких ти обіцяв віддати царівну Бадр аль-Будур за мого сина Аладдіна, минули.
Цар, побачивши, що жінка ця проста й бідна, розгубився і не знав, що сказати. Він обернувся до візира й спитав:
— Яка твоя думка, візире? Я, звісно, обіцяв, але бачу, що ця жінка і її син — прості люди.
Тож я питаю в тебе поради — давати мені згоду на шлюб чи ні?
А візира враз охопили заздрощі, до того ж, він згадав, що цар розірвав шлюб його сина. І він відповів:
— О царю часу, невже ти віддаси свою дочку заміж за якогось невідомого хлопця-бідняка?
— Але ж я обіцяв! — мовив цар.— Хіба можна ламати обіцянку?
— О володар,— сказав візир,— це дуже просто! Накажи тому хлопцеві подарувати тобі сорок золотих тарелів із такими самими самоцвітами, як ті, що він перед тим прислав, і хай їх несуть сорок рабів та сорок невільниць.
— Мудро ти радиш! — вигукнув цар і мовив до Аладдінової матері: — Скажи своєму синові, що я не відступаюсь від обіцянки, але хочу викуп за дочку: сорок тарелів з коштовними самоцвітами. І хай ті самоцвіти принесуть сорок рабів та сорок невільниць.
Вийшла Аладдінова мати із палацу й гірко промовила:
— Де ж мій бідолашний син візьме рабів та невільниць? Самоцвіти й тарелі можна взяти в скарбниці, але ж рабів та невільниць там немає...