Казки народів світу

А царівна Бадр аль-Будур стояла перелякана і вся тремтіла.

Аладдін поклав між собою та царівною меч і проспав поряд з нею до ранку, а візирів син провів у брудному льоху найчорнішу в своєму житті ніч. А коли настав світанок, з’явився джин, не чекаючи, поки Аладдін потре лампу, і полетів разом з царівною та візировим сином у палац і поклав їх в опочивальні так, що ніхто цього не бачив, а ті нетямились зі страху, відчуваючи, що їх переносять з місця на місце.

Не встиг цей раб із роду джинів покласти молодих в опочивальні, як сам цар з’явився провідати дочку Бадр аль-Будур. І коли візирів син почув його кроки, він схопився на ноги, хоч йому дуже хотілося зігрітися й відпочити — адже він просидів усю ніч у холодному вогкому льоху.

Цар підійшов до своєї дочки, поцілував її поміж очей і побажав їй доброго ранку, але царівна не відповіла йому, і він побачив, що обличчя в неї сумне та сердите. Цар знову заговорив до неї, але знову не діждався відповіді. І тоді він вийшов, подався до своєї дружини-цариці й поскаржився на дочку.

— О царю часу, молодята після весілля завжди ніяковіють! Не гнівайся на дочку. А я піду до опочивальні й побалакаю з нею.

Цариця вбралась і пішла до дочки, поцілувала її й побажала доброго ранку, та царівна не мовила жодного слова у відповідь. І цариця подумала, що з ЇЇ дочкою, мабуть, трапилось щось лихе.

— Донечко,— мовила вона,— що це з тобою? Я прийшла, щоб глянути на тебе і побажати доброго ранку, а ти не відповіла мені й так само мовчала, коли до тебе завітав батько.

Тут царівна Бадр аль-Будур підвела голову і сказала:

— О матінко, не гнівайся! Я справді повинна була зустріти тебе з шаною й повагою, але, певно, ти мені вибачиш, як почуєш, чому я промовчала на батькове і на твоє привітання. Тільки-но спустилася ніч, якийсь страхітливий велетень підняв мене та мого нареченого й переніс у темне і брудне місце...

І царівна Бадр аль-Будур розповіла матері про все, що трапилось уночі.

— О донечко,— відповіла мати, вислухавши її,— не кажи цього нікому, бо подумають, що ти згубила розум. Слава аллахові, що ти приховала це од батька!

— Ні, мамо,— мовила царівна.— Я не згубила розуму! Якщо ти не віриш мені, спитай у мого нареченого.

— Уставай і викинь з голови дурощі,— сказала цариця.— Вберися гарненько й поглянь, як радіє все місто твоєму весіллю. Послухай, як грають сурми й сопілки і б’ють барабани!

Вона покликала служницю, і та вбрала царівну, а мати пішла до царя й сказала, що дочці приснився сьогодні лихий сон. Потім вона послала по візирового сина й спитала, чи правду каже її дочка,— але син візира, боячись, що в нього заберуть дружину, все заперечив.

— Я нічогісінько не знаю! — водно торочив він.

Отож цариця й вирішила, що дочці примарилось уві сні те, що вона розповіла.

А люди в місті гуляли до самісінького вечора, а коли настав час лягати спати, Аладдін знову потер лампу і, тільки-но джин з’явився перед ним, звелів зробили все так, як і минулої ночі. Раб лампи зник і за мить повернувся, несучи царівну та візирового сина. Як і першого разу, візирового сина Аладдін кинув у льох, поклав між собою та царівною меч і спокійно заснув поряд з нею. А на світанку раб із роду джинів повернувся і відніс царівну й візирового сина назад у палац.