Казки народів світу
- Автор: Сидоренко Ирина
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00620-7 (укр.)
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки народів світу». Краткое содержание книги:
Сборник включает избранные сказки народов мира. Большинство из них выходило в издательстве «Вэсэлка» в разные годы.
Редактори-упорядники Ірина Сидоренко, Володимир Романець
Передмова Ірини Сидоренко
Повернувшись додому, вона розповіла все Аладдінові, а потім додала:
— Забудь, сину, про царівну Будур! Візир не хоче, щоб ти одружився з нею. Де вже тобі з ним змагатися!
Та Аладдін засміявся:
— Купи, матінко, чогось на обід, а тоді поміркуємо, як виконати цареве бажання! Може, я йому й подарую те, що він загадав... Задля коханої царівни Бадр аль-Будур я ладен і зірку з неба дістати.
Подалася мати на базар, щоб купити харчу. Аладдін пішов до себе в кімнату, потер лампу, і джин умить постав перед ним і мовив:
— Я до твоїх послуг, володарю!
— Я хочу,— сказав Аладдін,— щоб ти приніс мені сорок золотих тарелів з самоцвітами — найкращими з усіх, які є в скарбниці,— і привів сорок рабів та сорок невільниць, найгарніших у світі і вбраних у розкішні шати.
За якусь мить джин приніс усе, чого зажадав Аладдін.
Повернувшись з базару, Аладдінова мати побачила рабів і невільниць, золоті тарелі й коштовні самоцвіти. Вона вклякла на місці й вигукнула:
— Хай небо назавжди залишить нам твою лампу!
— Не скидай покривала, матінко! — мовив їй у відповідь Аладдін.— Піди до царя — віднесеш йому те, що він хотів мати.
Мати пішла до палацу й повела рабів та невільниць, і кожна невільниця несла на голові таріль із самоцвітами.
Мати низько вклонилася цареві й побажала йому величі та довголіття, а невільниці поставили перед ним тарелі. І цар був приголомшений і не міг відвести очей від невільниць - такі були вони гарні. А на самоцвіти не міг дивитися — їхнє сяйво сліпило.
Отямившись, цар послав невільниць із тарелями самоцвітів до своєї дочки, а сам спитав у візира:
— Ну, що ти скажеш про бідного хлопця, який приніс мені дарунок, розкішніший за дарунки царів усього світу? Присягаюсь аллахом, дочка моя навіть не варта такого викупу!
І візир, якому відібрало мову від заздрощів, тільки й міг, що пробелькотіти:
— О володарю, твоя дочка гідна найбільших і найкращих скарбів світу!
Цар одвернувся від візира й мовив до Аладдінової матері:
— Скажи своєму синові, що я прийняв од нього викуп за мою дочку. Нехай вона стане йому за дружину, а він мені — за зятя. Скажи, щоб він прийшов у палац познайомитись зі мною — я зустріну його з великою шаною. Якщо він схоче, ми сьогодні відгуляємо весілля.
І мати поцілувала землю біля царевих ніг і вийшла з палацу. Додому вона летіла як на крилах.
А цар подався до своєї дочки Бадр аль-Будур і спитав її:
— Доню, чи сподобався тобі дарунок нового нареченого?
— О таточку,— відповіла царівна,— цим самоцвітам немає рівних у всьому світі! І немає в мене слів, щоб сказати, які вони гарні!
— Тож твій новий наречений, доню, не зрівняється з візировим сином,— сказав цар.
Аладдінова мати, повернувшись додому, вигукнула:
— Сину, твоє бажання здійснилося! Радій! Цар прийняв викуп за дочку й сказав, що ваше весілля буде сьогодні. Він звелів, щоб ти прийшов до нього познайомитись.
Аладдін, радий та щасливий, подякував матері за ласку й за турботи, а потім мерщій подався в свою кімнату й потер лампу. І джин з’явився перед ним і спитав:
— Чого ти хочеш, мій володарю?
— Відведи мене до царської лазні й принеси таке вбрання, якого ще ніколи не носив жоден цар,— сказав Аладдін.
За мить Аладдін був у лазні. Він вимився, напахтився дорогоцінними пахощами, убрався в препишні й прегарні шати, і джин одніс його додому.
І Аладдін мовив:
— Я йду до царя! Тож приведи мені сорок невільників. Хай всі вони сидітимуть верхи на конях, і хай на конях буде золота збруя. І хай невільники будуть гарно вбрані й при зброї. Двадцять виступатимуть перед мене, двадцять — позад мене. Потім приведи коня — такого, якого не було ще ні в одного царя світу! А ще приведи дванадцять невільниць для моєї матері — прекрасних, як сонце, вбраних дорого й пишно, в намистах, перснях, браслетах і сережках. А для матері принеси такі шати, які носять цариці.
— Слухаю і корюся! — мовив джин, на мить зник і приніс усе, що було наказано.
Аладдінова мати подалася в супроводі невільниць до палацу.
Аладдін сів верхи на баского коня, вишикував перед себе та позад себе невільників і теж вирушив до палацу.
Їхав він містом, і городяни милувалися ним — такий він був гарний, такий пишний супроводив його почет — і вітали його. А невільники, за наказом Аладдіна, кидали людям жмені золотих динарів.
Цар чекав Аладдіна, сидячи в тронній залі, а до брами вислав кількох емірів та вельмож.
І коли Аладдін під’їхав до палацу й хотів злізти з коня, один із шляхетних емірів виступив наперед і сказав: