Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
– Ви просто жорстокий і сухий чоловік, а може, ще й заздрісний, – раптом перебила мене на півслові Абрик, – скажіть іще раз і востаннє, яка зараз година, і я лягаю спати!
– Ви помилились, одначе, у моїх намірах, – досить спокійно відповів я дівчині, – зараз пів на першу і лягати справді пора. Я тільки з вашого дозволу почитаю трохи…
– Будь ласка. Але… Не вважайте, що П. ревнує мене до вас, – це мені здалося… Або, в усякім разі, – це не ревність.
– Глибоко в цім переконаний…
Ми більше не перемовилися й словом. Виспавшись удень на кленовому листі, – я спати не хтів і ще довго читав. Абрик, здається спала, а П. не з’являвся цілу ніч.
Микола Скуба
Народився 6.12.1907 р. в с. Горбове на Чернігівщині. Рано почав читати. У 1921 р. вступив до Новгород-Сіверської семирічної школи. Після закінчення школи М. Скуба вступив до Київського кооперативного інституту. Опісля переїхав до Харкова, працював у газетах і видавництвах. У 1931–1932 рр. служив в армії у Дагестані.
У 1933 р. М. Скуба знову в Києві. Працює у видавництві «Молодий більшовик». Належав до літературних організацій «Молодняк» та «Нова генерація».
З 1925 р. вірші М. Скуби з’являються на сторінках газет і журналів «Комсомолець України», «Молодий більшовик», «Глобус», «Молодняк». Видав збірки поезій «Перегони» (1930), «Демонстрація» (1931), «Пісні» (1934), «Нові пісні» (1935). У 1937 р. підготував збірку «Сопілка», але поета арештували і книжка не вийшла.
Заарештували М. Скубу 12.09.1937 р., а вже 23.10.1937 р. його засудили до розстрілу. Вирок виконали у Києві 24.10.1937 р.
Весняне
Знову стан, сміх і знову промені,
А по-весняному гармошка знов —
Налила весни вина у кров мені
і жаги у кров.
Знаю сам, що я уже закоханий
Та не знаю хто вона така
і палахка серце в п’янім тьохканні
і чогось чека.
Серце, серце! Не згориш, не вигориш
Та огонь твій млосний і терпкий.
Гей, піду ж піду туди, де вихорам
і пісні й таким.
Завихрю і заіскрю ж як промені
Й може там… незнаную знайду —
…Налила весна вина у кров мені
і навіяла весняних дум.
Я
Кожний початок
ще не початок то
і кожний кінець
кінець ще не зовсім
коли не заповнено
і не стверджено печаткою
простої
анкети
і до того без пози.
І ніколи
не кажіть
Ви
що все
готово,
бо початки й кінці
будуть ще та і… знов ще.
Бо:
найголовніше питання —
питання – хто Ви?
І яке
Ваше
соціяльне становище?
Хай же
хай же
інтереси загалу
стоять над усі інтереси!
І нехай собі
на нескромність мою
хтось злиться і сердиться.
– Роблячи початок на ниві поезії
я
сам
без анкет розкажу:
– хто – я?
і яке моє серце.
І
Всі поети
і давні й сучасні
країн де сонце
і країн де сніг —
про серця
про чужі і про власні
співали
свої
пісні.
І дзвеніла-дзвеніла лірика:
лунав верлібр
і рядки октав
– всі співали
і щиро й нещиро
і в кожного —
своя мета.