Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
У хаті – хур-ру-хур…
У хаті пряло аж три.
Прялі співають журно,
Діло ж у них – горить.
Мати і дочок дві…
Хиті-хиті-хить…
А за вікном вітер,
Вітер гудить.
Вітер літа, гудить,
В хату нагонить смуть;
Місяць такий блідий —
Хоче в вікно зазирнуть.
Дочки прядуть смутні,
Нудно хитатись так:
Через чотири дні
Буде в сельбуді спектакль.
Через чотири дні…
А прядки хур-хурчать.
Дочки прядуть смутні,
Дочки мовчать.
Мати співа вже сама:
Ой, ви луги, луги…
А за вікном зима,
А за вікном сніги.
Спомини
(уривок)
П’ять аж нас…
І голі, й босі,
Та ще батько й мати…
Ще ізмалку довелося
Нам про найми знати.
Чабанами були змалу і од праці п’яні.
І не нам у свята грала скрипка на майдані.
Чабанами ми ходили, шмату хліба раді.
І не нам тоді шуміли верби на леваді.
Праця й злидні нас чекали і у будні, й свята —
і не нам пісень співали чепурні дівчата!
Гей, літа ж мої смагляві!
Ви завжди зі мною —
ви щоразу в моїй уяві встаєте з Десною.
Й береги десенські бачу, й гори ті крейдяні,
і луги, й озера – наче на кіноекрані.
За Десною ж бір сосновий,
звідки ми тікали
од лісничих,
як на дрова паліччя збирали.
Десно, Десно!.. Мене змалу її хвилі мили —
не одна сльоза упала у холодні хвилі!..
…Не забуде цього кожен,
хто зазнав.
До смерти…
Вже ніщо, мабуть, не зможе
споминів цих стерти.
На святах
– «Віє вітер, віє вітер,
кучугури наміта!
Хай на мене бог сердитий —
не боюсь я
ні чорта!»
Шарпнув гармошку і…
бехнувся ниць,
п’яні засипало очи:
дивиться з боку гурт молодиць,
наче сороки стрекочуть:
Люди – не люди: – сами язики,
Химка ж – не Химка: – оракул:
– «Хлопець який! Гармоніст який!
а пропаде за собаку!
…Хлопець який!..»
А він знову підвівся, і:
– «Гей, розступись!»
Знов полилася метелиця:
бубон, як свекор, бубонить під ніс
і брязкотять брязкотельця.
Чуб розтріпавсь йому,
очі, як дим —
Гляне – погляне. О, де ж ти мета?..
…«Кажуть люди, що не вийде
вже із мене ні чорта!
– Віє ж вітер, віє ж вітер,
кучугури наміта-а-а-а!»
…Люди – не люди: – сами язики,
Химка ж – не Химка – оракул:
– «Хлопець який! Гармоніст який!
А пропаде – за собаку!»
Віктор Гудим
Народився 1.07.1909 р. в с. Пироги на Полтавщині. В автобіографії писав: «Батько до революції мав півтора десятин землі і 10 душ сім’ї. Семи років я вступив до народної школи, 1925 р. закінчив трудшколу. Учився рік в устимівській сільськогосподарській профшколі.На формування світогляду вплинула сестра, що вступила до комсомолу 1921 р. – тож з 1924 р. і я став комсомольцем. Працював піонервожатим, головою юнсекції, в редколегії газети, тощо. Тепер студент Київського ІНО, літвідділу. Писати почав рано, друкуватися – з 1928 р. в журналі „Молодий більшовик“, в „Літературній газеті“, „Глобусі“, „Комсомольці України“, в журналі „Життя й Революція“ та „Студент Революції“».
Закінчив у 1931 р. Київський ІНО. Працював у редакціях київських газет і журналів, на кінофабриці. Належав до «Молодняка». Видав збірки поезій «Одкрито семафори» (1931), «Маршрути» (1932), «Слава» (1936), поему «Солдати п’ятирічки» (1931), збірку нарисів «На соціялістичних рейках» (1931).