Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
У 1937 р. був репресований і 24.10.1937 р. розстріляний.
Баляда про сентиментального капітана, конкістадорів та прогрес
…Отак говорив нам худий капітан,
Знавець і цінитель пригод Колумба:
– Життя це – мінливе… – І сам головою хитав,
Рукою опершись на клуба.
Барометр не падав, хоч був фордевінд.
Довкола вода хвилювалась брижами —
Спроквола вщухала, і слід,
Як борозни, танув за нами.
Корабель накренений, ніби титан,
Води надокучливий стримував хлюпіт.
І так говорив нам худий капітан,
Знавець і цінитель пригод Колумба:
– Незламна людина, дитя океану,
Що тільки і знав у нас – глум,
Про Індію мріє, а краю гуано
Дістався Колумб!.. —
І, витягши люльку, зіпершись на бильце,
Продовжував розповідь, повний відваги:
– Нечуваний злочин! Кортеса ватаги
Пливуть грабувати далеких тубільців.
Це ж вперше країна селітри й гуано
Всотала тубільської крови досхочу:
Жадоба до золота множила рани,
І європейці
Виймали
їм очи…
І кров капітану кипіла,
І він реготав дуже мило:
– Ха-ха! Я не можу… Європа,
Вона – плекаторка гуманних ідей —
Могла затопити кривавим потопом
Беззбройних, хоч диких людей!
А потім, із притиском дивним на «ес»,
Він став вихваляти прогрес:
– Європа – країна прогресу,
Тепер не дозволить… О ні!
За спробу, здається мені,
Приборкать зуміє Кортеса.
Я сам за гуманні ідеї…
(Нехай проклене мене край!)
Трибуном знедолених стану,
як в Новій Гвінеї Міклухо-Маклай!
Так говорив він погрози.
Вже ближче порт. Туманіє Марокко,
А слово його пропікало, як лозунг.
І думали ми: знепритомніє – буде морока!
Приїхали в гавань і якір спустили —
На щоглах, як листя, скрутились вітрила.
Корабель, мов яструб, що крила одтято.
Засмаглі матроси ширяли по трапах,
І враз:
Загриміли по трапах гармати.
Мене дивувало —
Куди це потрапив?
І я запитав капітана. Примруживши око,
Нам сер капітан відповів баритоном:
– О, будьте спокійні! Гармати везуть до Марокко,
Приборкати тих, що ламають закони!
Криниця
Ой у криниці вода холодна —
Джерела чисті зісподу б’ють.
Ти вистилала тонкі полотна,
Ти виряджала в далеку путь.
Ой у криниці вода холодна,
Дівчино-рибко, не забувай.
Дала напитись (убік полотна!),
Сама рукою: ну, що ж, бувай!
І я поїхав – знову походи,
Панів рубали – крошив Махна…
Біля Майкопа з криниці воду
Цебром збирала не раз до дна.
Одна на брата надбита фляга
Ковтав по краплі й на дно дививсь.
Ой пив не часто з криниці благо,
Не роззувався і не голивсь.
З коня не злазив – бої, походи,
Коли до ясен присхне язик,
У серці будять – криницю й воду,
Що у походах не пив, одвик.
Та шабля гостра, як бритва ріже!
Пани-підсудні дають драла.
Майкоп, Одеса, Полтава, Ніжин —
Кіннота наша в боях пройшла.
Вертав з походу – біля криниці
Стояла пишна і молода.
– Ой дай напиться мені водиці… —
додолу з відер хлюп-хлюп вода.
Улип губами до відеречка,
Такої зроду води не пив.
Медами пахла білява гречка,
А ти за повід, щоб одступив!
А ти питала, з якого краю,
Дарунок-подар, який несу.
Відповідав я. – Панів немає…
Бідняцька воля да на красу!
Ой у криниці вода холодна.
Дала напиться – не забувай…
Тікали-никли тонкі полотна,
А ти рукою – бувай-бувай!..
Перейти на страницу: