Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— Я наперед погоджуюсь на все, — не дав йому закінчити Руал.
Йому дуже хотілося завербуватися саме на «Магдалену», бо це судно вирушало до північного узбережжя Шпіцбергену.
— Замети кубрик!
— Начисть картоплі!
— В камбузі брудно, ходи-но сюди з віником! Та бігом! Ану, вишуруй підлогу, щоб блищала, мов люстро!
І так без кінця… Руал крутився, мов муха в окропі, намагаючись якнайкраще виконати кожне доручення.
— Свистати всіх на палубу! До вітрил!
— Трави фали! Ей, ти, новачок, піднатужся, не жалій поперека!
— На щоглу, опустити вітрила!
Так було спочатку. А за кілька днів «новачка» призначили вже на «собачу вахту» при стерні, де він мусив стояти в години, коли моряки й мисливці, змучені цілоденною працею, валилися на койки. З дозволу шкіпера, який приязно ставився до Руала, юнга довго просиджував у невеличкій комірчині, що мала гучну назву — навігаційна кабіна. Руал швидко оволодів мистецтвом обчислення курсу. В його огрубілих від щоденної праці руках циркуль, яким вимірювали шлях, крутився не менш вправно, ніж у руках професіонального кресляра. Легенько нанесені олівцем лінії були ідеально правильні. «От і пригодився мені досвід, набутий в університеті», — підсміювався Руал сам над собою, і йому йшов мороз поза шкірою на думку, що він міг би там бути й досі.
Руал любив життя, що вирувало на шхуні, жадібно вбирав у себе все, що діялося довкола, кожен день збагачував його новими спостереженнями. Найдосвідчепіший викладач в училищі ніколи так швидко не навчив би його визначати товщу криги, розрізняти за білим відтінком молодий, ламкий лід, щоб саме на нього скерувати судно; тільки тут він міг навчитися безпечно входити в глиб прибережних крижин, коли у відкритому морі шаленіє шторм. Можна було дивуватися, коли юнга спав, коли відпочивав, бо свої враження він занотовував у щоденнику під час нічної тиші, яку порушували тільки одноманітні звуки склянок. Руал жадібно слухав оповіді моряків, кожен з яких мав за спиною багато років плавання по океанах цілого світу. Він підохочував їх якимсь питанням чи зауваженням. І тоді вони залюбки починали згадувати, розповідати, звіряти таємниці, втішаючись цікавістю, з якою він слухає їх. Грубі зошити швидко заповнювалися записами. «Ніколи не знаєш, що може тобі колись знадобитися», — не раз повторював Руал і, не шкодуючи праці, занотовував усе.
Коли по закінченні мисливського сезону «Магдалена» поверталася в рідний порт Торнсборг, Руал не жалкував, що вирушив у цей рейс. Він не змарнував часу.
Зустріч з братами була тепла, хоч вони ледве знаходили спільну мову. Антоній і Леон вже не думали про море, один і другий тепер працювали на суші, обзавелися сім'ями. Тільки Густав не міг розстатися з морем і досі ще плавав.
— Чи не пора вже нарешті й тобі серйозно подумати про майбутнє? — казали меншому братові Антоній і Леон, — Тобі вже двадцять три роки. На морі ти не зробиш кар'єри, якщо почнеш у такому віці плавати юнгою. Довгий це шлях і важкий.
Руал охочіше розмовляв з Леоном, який хоч і вважав його в душі диваком, але не виказував цього.
Щиро, з розкритими обіймами привітала Руала вірна Бетті. Він залишився для неї малим хлопцем, приятелем Свена, сиротою, позбавленим материнської опіки. З таємничою міною на обличчі вона шепнула йому:
— Маргарет і досі розпитує про тебе. Ну, знаєш, та твоя симпатія. Не кривись, це гарна дівчина, працьовита. Чи не знайшов би ти вільної хвилинки, щоб побачитися з нею?
Та в Руала не було часу думати про Маргарет. «…Життя — це гонки, — записав він у щоденнику. — Нансен досяг уже берегів Азії і від Новосибірських островів попрямував вільним від криги морем на північ. Коли ж нарешті настане моя черга? Треба якнайшвидше навчитися водити судно і вирушити в експедицію, поки на географічних картах ще є білі плями».
Минуло два роки. Про експедицію Нансена немає ніяких вістей. У газетах і журналах почали з'являтися передруки статей найвидатиіших полярних спеціалістів світу, тих, хто пророкував Нансену поразку. Мов зграя круків, щоразу сміливіше, щоразу настирливіше пригадували кореспонденти зловорожі віщування, ніби прагнучи заздалегідь підготувати громадську думку.
Тепер і в Крістіанії немало було людей, які базікали: «Звичайно, ми з самого початку бачили, до чого йдеться, але не хотіли каркати, коли всі з таким надмірним захопленням…» І так далі.
Одначе були й такі, що стійко захищали Фрітьофа і, набравшись терпіння, не втрачали надії. До них належав і Руал. Тепер він плавав під різними прапорами, прагнучи добре навчитися іноземних мов. «Будь-яка людина вміє не так уже й багато, і кожне нове вміння завжди їй може знадобитися», — казав він не раз.