Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Дніпропетровська група
Дніпропетровський клан, на відміну від донецького, розпочав своє формування ще в епоху Леоніда Брежнєва — Генерального секретаря ЦК КПРС, уродженця Дніпропетровська. Клан займав провідні політичні посади як у Москві, так і в Києві. У 1960–1970 роки Москвою ширився анекдот про три етапи російської історії — допетровський, петровський і дніпропетровський. Більш ніж половина кадрового потенціалу української партійної номенклатурної влади складали дніпропетровці. Володимир Щербицький — перший секретар ЦК Компартії України, Валентина Шевченко та Олексій Ватченко, що очолювали українську Верховну Раду доби УРСР, були вихідцями з Дніпропетровська. Якщо опору донецьких складали шахти та металургійні підприємства, то дніпропетровці спирались на військово-промисловий комплекс регіону.
Невдовзі після оголошення незалежності України Генеральний директор «Южмашу» Леонід Кучма став прем'єр-міністром країни і справи дніпропетровців знову пішли вгору. Будучи ще комсомольцем, Олександр Турчинов — завідувач відділом пропаганди та агітації Дніпропетровського обкому комсомолу — допоміг молодому та енергійному молдавському хлопцю з села Драгенешти Лазовського району Молдавської РСР Сергію Тігіпку (обидва навчались у Дніпропетровському металургійному інституті) стати першим секретарем Дніпропетровського обкому комсомолу. Останній, у свою чергу, посприяв тоді ще нікому не відомій, але досить енергійній, привабливій та пробивній Юлі Тимошенко поставити на ноги бізнес відеосалонів у Дніпропетровську. Те, що Тігіпко, переїхавши до Дніпропетровська, легко увійшов до дніпропетровського клану, не здається дивним, оскільки його батько Леонід Тігіпко обіймав посаду секретаря Дніпропетровського міськкому Компартії України. Зрозуміло, що за допомогою батька Тігіпко зумів заснувати та очолити фінансову імперію — групу «Приват», що з часом стала фінансовою опорою «дніпропетровців».
У 1992–1993 роках в результаті масових страйків шахтарів донецькі на чолі з Юхимом Звягільським на деякий час витіснили дніпропетровців з київського «олімпу». В їх руки потрапили інструменти гри на валютних курсах, що дозволяли робити гроші «з повітря». Їм вдалося перетягнути на себе частину фінансових потоків країни. Однак, на щастя дніпропетровців, Кучма зійшов на президентський трон та відновив позиції своїх краян як в центрі, так і на місцях. До Києва Кучма «підтягнув» своїх давніх соратників — Володимира Горбуліна, який став секретарем Ради національної безпеки та оборони; Валерія Шмарова, першого та єдиного міністра оборони з числа цивільних; Володимира Яцубу — партійного функціонера, що обійняв посаду заступника голови адміністрації президента, а потім став міністром, Леоніда Деркача, який очолив митний комітет, а відтак й Службу безпеки України. Деркач навіть заснував у своєму рідному місті Академію митної служби. Вже до кінця 1996 року дніпропетровський клан домінував у всіх важливих секторах державної машини.
Особливу роль серед «дніпропетровців» відігравав призначений у травні 1996 року прем'єр-міністром колишній голова Дніпропетровської облдержадміністрації Павло Лазаренко. Він почав формувати в уряді свою власну ФПГ, яка претендувала на повний контроль над паливно-енергетичним комплексом країни. Лазаренко включив до складу своєї команди Сергія Тігіпка, який став віце-прем'єром та Юлію Тимошенко, що очолила «Єдині енергетичні системи України». У парламенті Лазаренко заснував депутатську фракцію «Єдність». Але Кучму стурбувало посилення впливу Лазаренка й у липні 1997 року президент відправив небезпечного конкурента у відставку. Тоді Лазаренко перейшов у опозицію до Кучми, створив свою партію — «Громаду», у 1998 році пройшов до парламенту та очолив у Раді партійну фракцію.