Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
На початку грудня кримський парламент та уряд Криму прийняли низку відозв до керівництва України з вимогою навести порядок в країні та ввести надзвичайний стан, а 3 грудня президіум Верховної Ради Криму запропонував Президенту України та Кабінету Міністрів розглянути питання про можливий вступ України до Митного союзу (ЄврАзЕС), під головуванням Росії. Проросійськи налаштовані громадські організації Криму, зокрема партія «Руський блок», серед членів якої було чимало агентів ФСБ, закликали до формування на півострові, зокрема і в Севастополі, загонів самооборони з метою захистити місто, а у «випадку державного перевороту» вийти зі складу України. Так звана Севастопольська координаційна рада вже тоді закликала до створення федеративної держави Малоросії з політичним вектором на Росію. У свідомість місцевого населення впродовж багатьох років вкарбовували ідею, що Крим — споконвічно російська земля та що півострів справедливо належить Росії.
Однак звернімося до історії. Найдавнішим населенням Криму, на думку вчених, були кіммерійці, котрі заселили Північне Причорномор'я у VIII–VII століттях до н.е., а також таври (звідси й назва краю — Таврида), що жили, за словами Геродота, «війною та грабунком» в період з VI по I століття до н.е. Після навали гунів (375 рік н.е.) та падіння Боспорського царства поступово, починаючи з IV–V століть н.е., відновлювалася влада Римської (Візантійської) імперії. У наступні століття Крим захопили хазари, а потім вірмени, які утворили низку своїх колоній уже у XII–XV століттях.
З 1239 кримські землі, завойовані монголо-татарами, стають частиною Золотої Орди, а з середини XV століття починаються війни генуезців з християнським князівством Феодоро (або Готія), яке населяли кримські готи, греки та алани, за землі південного Криму. Татарам вдавалося мирно співіснувати, торгуючи з прибережними генуезькими факторіями (Генуезька фортеця розташовувалася у Судаку). Тоді ж до східної частини Криму заселилося й безліч адигів[59].
Вже за тих часів населення кримського півострова являло собою строкатий спектр народів: кипчаки (половці), готи, греки, алани, вірмени та навіть русини, що оселилися в містах. Трохи раніше, до розгрому Хозарського каганату у Х столітті, тут проживали й сповідували іудаїзм караїми, частина яких разом з татарами пізніше була переселена до Литовського князівства. Сьогодні їхні нащадки живуть у Литві та Гродненській області у Білорусі.
Населення, що заселяло так званий Кримський Юрт, все більше прагнуло до незалежності від золотоординських ханів, влада яких до початку XV століття почала слабшати. За підтримки Литовського князівства й місцевої знаті у 1441 році утворилось самостійне ханство на чолі з першим самостійним чингізідом — Хаджи Гіреєм I, що правив Кримом до 1466.
Хаджи Гірей I ймовірно народився в місті Ліда (Білорусь), так що білоруси з повним правом також можуть претендувати на Крим. З 1478 аж до 1774 року, протягом трьох століть, територія Криму перебувала під владою Османської імперії, правителі якої суворо стежили за станом справ у Кримському ханстві та стягували всі належні податки. Османи тримали в Кримському ханстві свої гарнізони та фіскальний апарат. Правила ханством династія Гіреїв. Їхня влада переходила від одного родича до іншого вельми часто, зазвичай в результаті інтриг, вбивств і переворотів.
Володіючи певною самостійністю в Османській імперії, Кримське ханство служило своєрідною буферною зоною між Туреччиною та Московією, здійснюючи постійні спустошливі набіги на московські землі, викрадаючи звідти рабів, яких продавали на невільницьких ринках Сходу. Династійно претендуючи на Поволзькі землі та Астрахань, кримські хани замахнулися навіть на владу у Москві. У 1571-му її спалили та взяли в полон понад 50 тисяч московитів. Включно до часів правління Петра Великого (з деякими перервами), царі виплачували данину кримським ханам, які, в свою чергу, перебували під протекторатом Високої Порти.
Правління хана Іслам Гірея III (1644–1654) співпало з епохою Богдана Хмельницького та приєднанням Малоросії до Росії. Хан надавав військову допомогу українському гетьману Хмельницькому у Визвольній війні з Польщею. Через нього гетьман вів таємні перемовини про протекторат Османської імперії над Україною. Однак, для України вони нічим конкретним не завершились.
У роки царювання Селім Гірея I (1671–1678) Кримське ханство воювало разом із турками спочатку проти Польщі, пізніше проти Росії. Але війна з Росією йшла невдало й після безуспішної облоги Чигирина у 1677 році Селім Гірея позбавили ханського престолу та заслали на острів Родос, а на його місце посадили Мюрад Гірея I (1678–1683), якому довелося продовжувати війну з царем. У 1678 Чигирин захопили, а у 1684 році на ханський трон знову зійшов Селім Гірей I, який правив до 1691 року, потім з 1692 по 1699 роки та у 1703–1704 роках.