Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Подальша доля Лазаренка стала повчальним прикладом як для бізнесменів-політиків, які конфліктували з владою, так і для правителів, що планували розправитися зі своїми конкурентами — політиками-бізнесменами. 9 лютого 1999 року Генпрокурор України звернувся з вимогою до Верховної Ради щодо позбавлення Лазаренка парламентської недоторканості. 15 лютого під загрозою арешту Лазаренко покинув Україну. 17 лютого 310 депутатів з 450 проголосували за позбавлення Лазаренка депутатської недоторканості й дали згоду на його арешт. 20 лютого на вимогу української влади Лазаренка затримали в аеропорту Нью-Йорка, але той звернувся до американської влади з проханням про надання політичного притулку. Замість притулку Лазаренку у 2000 році вручили звинувачення у здирництві, відмиванні грошей та шахрайстві. Обсяг коштів, переведених Лазаренком до США, був чималим: 114 млн доларів. Американська прокуратура мала підстави посадити Лазаренка у в'язницю на термін до 18 років та зобов’язала сплатити штраф — 66 млн доларів. Лазаренка ув’язнили. Звільнили його лише у 2003 році під заставу у 86 млн доларів. З 2003 до 2009 року він залишався у США під домашнім арештом.
У Каліфорнії Лазаренко володів нерухомістю. Через це судовий процес у його справі відбувся в м. Сан-Франциско. У 2006 році всі гроші на його рахунках (не менш ніж 477 млн доларів) заморозили, а 25 серпня 2006 року колишнього керівника українського уряду засудили до дев'яти років тюремного ув'язнення та штрафу в 10 млн доларів. Пізніше, за рішенням судді, сума доведених фінансових зловживань скоротилася приблизно на 5 млн доларів, а з обвинувачення зникли найбільш скандальні епізоди, пов'язані з діяльністю компанії Юлії Тимошенко «Єдині енергетичні системи України». Всі ці роки адвокати Лазаренка подавали апеляцію за апеляцією. Вичерпавши всі можливості, колишній очільник Дніпропетровщини опинився у федеральній в'язниці США.
Для Кучми Лазаренко втілював загрозу навіть під вартою. Українська влада неодноразово зверталися до США з проханням про видачу Лазаренка, однак американська сторона відмовляла, посилаючись на відсутність між Україною та США договору про екстрадицію. У березні 2006 року на українських місцевих виборах Лазаренка заочно обрали до Дніпропетровської обласної ради від «Громади». Проте Центральна виборча комісія України відмовилася зареєструвати його кандидатом у депутати, а «Громада» відмовилася брати участь у парламентських виборах 2007 року. У жовтні 2012 року з американської в'язниці Лазаренко подав запит на участь у чергових виборах до Ради. У реєстрації йому знову відмовили, але не через скоєні ним злочини, а вже на тій підставі, що він не проживав в Україні останні п'ять років.
1 листопада 2012 року Лазаренка перевели з федеральної в'язниці в імміграційну. Американська влада вважала термін його ув'язнення вичерпаним, але залишила за собою право визначити, чи може він, як колишній злочинець, продовжувати своє перебування в країні. Лазаренко помістили у в'язницю для іммігрантів неподалік від містечка Аделант у Каліфорнії. Він отримав дозвіл на 30-хвилинні побачення з родичами через скло, без права отримувати передачі. Щоправда, сам Лазаренко мав право замовляти собі продукти та особисті речі, окрім відеоігор. Тоді ж, у зв'язку з раніше висунутими проти нього звинуваченням у шахрайстві та відмиванні грошей, конфіскували його каліфорнійський будинок, оцінений у 6,6 млн доларів. Слухання його імміграційної справи призначили на травень 2013 року.
Тим часом колишня підлегла Лазаренко Юлія Тимошенко впевнено продовжувала справу свого шефа. Вона контролювала діяльність ЄЕСУ та створила власну фракцію «Батьківщина». Дніпропетровський клан, як раніше донецький, розділився на декілька конкуруючих груп. До «президентської команди» Кучми ввійшли Олег Дубина (перший віце-прем'єр), Іван Кириленко (міністр аграрної політики), Юрій Смирнов (міністр внутрішніх справ), Валерій Пустовойтенко (прем'єр-міністр та міністр транспорту), Іван Сахань (міністр праці та соціальної політики), Олександр Шлапак (міністр економіки), Володимир Яцуба (держсекретар Кабінету Міністрів). До цієї «чудової сімки» з грудня 1994 року приєднався голова Верховного Суду України Віталій Бойко. Щоправда, разом всіх їх можна було побачити хіба що на світських раутах і на футбольних матчах.