Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Українська мова в поезіях Мандрики ні яскравості, ні колоритності не має. В ній багацько неправильних форм («шовк косей твоїх»), багацько диких москалізмів, вроді:
Неточні ритми зустрічаються вельми часто, а подекуди нелегко піймати і розмір. Такі рядки, як:
річ доволі звичайна.
Під кожною поезією автор старанно ставить дату її написання. Виявляється, що першу поезію збірника складено 30.VIII.16 р., останню 27.ІІІ.17. Це значить, що на весь збірник пішло трохи більше як півроку; 170 п’єс за 200 день. Як бачимо, автор дуже далекий од мудрої ради Горація пильно обробляти кожну річ і держати її в портфелі до дев’ятого року. Він пише похапцем, олівцем на коліні, і одразу ж пускає в друк, очевидно, певний, що натхнення його вивезе. На жаль, ми змушені розчарувати автора. За наших часів поетові самого бажання писати не досить. Йому повинно мати вироблений смак, технічну виучку, знання і культурну форму, одним словом, все те, чого бракує авторові «Анемони».
1918
Катюль Мандес. Поезії в прозі{54}
«В інтересах поширення рамців нашого літературного обсягу, розвитку і удосконалення художньої форми, в зв’язку з виробленням самої української мови, що ховає в собі великі можливості для малювання в тонких нюансах переживань і вражень творців вищої чужоземної культури», випускає Вороний цю невелику збірку своїх перекладів з витонченого і культурного Мандеса, одного із основоположників французького «парнасизму».
До збірника увійшло дев’ять прозаїчних уривків, вишуканих, гармонійних, як віршовані ронделі, котрі вони нагадують своєю схемою. Переклад зроблено вдатно; читається він легко і з приємністю.
Людей, що знаються на поетичній формі, шанують її, — серед українських поетів небагацько. Культури слова у нас ще нема, і книжка перекладів Вороного — один із перших кроків на цьому шляху, що веде до удосконалення нашої літературної мови.
Д. Вороний добре зробив би, коли б переглянув всіх парнасців: Ередіа, Леконта де Ліля, улюбленого свого Сюллі-Прюдома — і склав би з них невелику перекладну антологію. Завдання це — для Вороного не важке, а між тим зразки французької поезії, може, виховали хоча б трохи смак і вухо наших самосійних поетів.
1918
Л. Козар. Степові зорі{55}
Хто щиро любить поезію, тому дуже тяжко буде читати цю книжку. В ній нема ні одного вірша, в якому видко було хоч маленьке зернятко ориґінальності, ні одної нової рими, ні одного інтересного ритмічного ходу.
Примітивність така, що вражає і навіть зворушує:
До примітивності прилучається подекуди і дивовижне неуцтво щодо поетичної форми.
Два свої вірші — «Я довго мучивсь, хвилювався» і «В хвилини мрій та поривань» автор зве сонетами. Але чому він назвав їх сонетами, а не ронделями або тріолетами — невідомо. У всякім разі, з формою сонета обидва ті вірші не мають нічого спільного, крім того, що складаються з 14 рядків. Але ще Франко сказав: голубчики, українські поети,
Радимо авторові уважніше придивитися до цього вірша Франкового («З вершин і низин», Львів, 1893, стор. 183) і не грішити більш проти поетичної форми.
1918
Олександр Пушкін. Драматичні твори{56}