Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
Нехай обдурений я сном,
Нехай осміяний без жалю,
Нехай замість весни і раю
Ридає вітер за вікном, —
О, хай розвіялися сни
Хай ті ж і сум, і жаль, і муки,
Але я й досі чую згуки
Моєї дивної весни.
Минув бенкет… Але дзвенять…
Строфи перша і друга не зв’язані одна з одною внутрішнім зв’язком, і чудова анафора (нехай — нехай…) розірвана немелодійним «о, хай розвіялися сни»; це неможливе «о, хай» вкінець псує всю музичну сторону вірша.
З других змін треба зазначити характерне для Олеся останньої доби уживання образу «пташка», «ластівка» іноді без усякої внутрішньої необхідності. «Пташко, будь рада теплу і весні» (стор. 12); раніш було: «Дівче! будь рада теплу і весні»; «Люблю її, зову своєю; як пташку, жалую її» (стор. 94; в давній редакції стояло «цілую, жалую її»). «Ластівко, вийди! я жду тебе, жду!» (стор. 112). В першій редакції було простіше і краще: «Милая, вийди»…
Одначе не всі зміни і переробки Олеся треба визнати неслушними. Деякі скорочення віршів (напр., «Дівче, будь рада теплу і весні») і нові варіанти показують в ньому присутність художнього такту і дозволяють сподіватися, що в другому виданні другого тому, яке уже приготовляється автором, він буде милосерднішим щодо своїх давніх chef d'oeuvr’ів.
З зовнішнього боку книжка виглядає, як на наші часи, непогано; видана вона в форматі приблизно тому ж самому, що і раніше. Враження псує тільки обгортка, зроблена в кількох стилях разом.
1917
Ів. Федорченко. Летюча зоря{51}
Співомова про часи революції 1905—1908 років. Українсько-руське видавництво «Гасло». № 5. Київ, 1917. Стор. 23. Ц. 40 коп.
Д. Ів. Федорченко типовий представник нашої провінціальної графоманії, один з тих «непризнаних геніїв» та «талановитих Матюш», яких ще так багацько зосталося по наших повітових містах та містечках. Хисту в нього нема ніякого, техніка більш ніж примітивна, мова важка, неясна, кострубата, а проте автор, очевидячки, дуже високої думки про свій твір: він не побажав навіть рахуватись ні з дорожнечею паперу, ні з дорожнечею друку.
У вступі до своєї поеми він пише:
Є казки, а до правди не знає
Ні душа, яка сила в їх сяє.
От одну із казок, хоч недавню,
Що до нас дожила в перекáзах,
Розказать вам чиню оце замах…
Ця «недавня казка» — революція 1905 року. Герой автора — Сандрó всією душею віддався роботі для добра народного. Він попрощався з своєю сім’єю і пішов «боротися за всіх до скону». Він певен, «що шлях до щастя йому одкрито», бо він
Взнав… спосіб, з котрого мати
Народу можна нові палати.
Мрії і наміри Сандрá і прощання його з родиною становлять зміст перших відділів поеми: «Мріяло» (?) і «Перелестник» (?). Два слідуючі відділи: «Будимир» та «Бурило» (?) розповідають нам про революційну діяльність Сандрá. Промови Сандрá, розуміється, знаходять величезний голосний відгомін в народі, бо в народі
Такого ще ніхто не чув,
Не знав, в чім є добро.
Автор запевняє нас, що од тих промов
…Входив жах в саму п’яту
І в серці стукав млин (стор. 17).
Зразок промови Сандрá (характеристика селянства) наведено трохи вище (стор. 12—13).
В ярмі живуть, лежать в багні
Без мислей, дум, бажань:
На шиї в них товстий аркан,
Подібні ночам дні.
Не діти ви, не звірі ви,
Живете ж чом, як скот?
Пора розбить ярмо робот (?)
І збуть ім’я мужви.
Героєві Федорченка, як бачимо, в експресії одмовити не можна! Передостання глава «Скон» розповідає про розчарування героя, таке природне в тих, хто «вийшов рано, до зорі».
Так: мій народ, говорить Сандро, сліпий народ,
Сплете із клоччя шнур
Тому, хто вів у край вигóд,
По сім не луплять шкур.
Плети ж мені, мій батько й брат,
Скоріше шнур. Нехай
Із рук твоїх я буду мать
Дарунок. В яму пхай.
