Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999
- Автор: Снайдер Тимоті
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і літера
- ISBN: 978-966-378-245-4, 978-0-300-10586-5
- Переводчик: Антон Котенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999». Краткое содержание книги:
Операція «Вісла» свідчила про те, що комуністична влада не лише могла говорити, але таки говорила про польську «національну державу». Хоча про це не можна вести мову безпосередньо, втім, створення «Польщі для поляків» було великим легітимізаційним досягненням польських комуністів[476]. Із чотирьох головних змін, що дали змогу говорити про Польщу як «національну державу», про Голокост переважно не згадували, вигнання німців трактували як привід бути лояльним до Радянського Союзу, а «репатріація» розглядалась як радянська операція; суто польським досягненням лишились саме остаточні чистки українців[477]. Навіть під час реформ за правління Владислава Гомулки (1956–1970) польська влада пильнувала двох ворогів ще з війни — німців і українців, вміло тримаючи їх у покорі. У 1968 р. до офіційного антисемітизму вдались і противники Гомулки, і його прибічники. У листопаді-грудні 1968 р. головний політичний тижневик запросив провідних інтелектуалів країни висловитись щодо змін, які відбулися з «пересічним поляком» протягом п'ятидесяти років польської незалежності. Жоден з опитаних не піддав сумніву обгрунтованість ототожнення «пересічного поляка» з поляком етнічним, і лише один з них висловив думку, що зі створенням етнічно гомогенної держави щось було втрачено[478].
Всього одного покоління при комунізмі виявилось достатньо, щоб у 1970 р. в польському суспільстві запанувало винятково модерне розуміння нації. Теперішній поляк був водночас громадянином Польщі, етнічним поляком і, найімовірніше, католиком. Комуністична Польща поширювала національну ідею ефективніше за свого міжвоєнного попередника завдяки поширенню освіти та стимулюванню соціальної мобільності. Десь у 1970 р., коли виросло перше повоєнне покоління, в умовах політичного зближення, відчуття німецької загрози почало зникати. Водночас острах українців у Польщі залишився незмінним. Справді, у 1970-х рр., за правління Едварда Герека, офіційна антиукраїнська ідеологія досягла свого максимуму[479]. У 1980–1981 рр. Герек і його наступники змушені були боротись із «Солідарністю», спочатку — незалежною профспілкою робітників, а пізніше — широким суспільним рухом, в якому брало участь майже 10 млн осіб. Хоча «Солідарність», без сумніву, була патріотичною організацією, проте її керівники виявляли цілком відмінне ставлення до України. За часів відносної свободи слова інтелектуали говорили про неможливість польської незалежності без української. Профспілка «Солідарність» надіслала своє послання народам Радянського Союзу, яке схвально сприйняли в Україні. Оскільки польські комуністи хотіли дискредитувати «Солідарність», вони наголошували, що вона виступає за рівні права для українців у Польщі. Зрештою, в грудні 1981 р. воєнний стан завдав поразки «Солідарності». Наказ про його введення віддав генерал Войцех Ярузельський, генеральний секретар Польської об'єднаної робітничої партії, керівник польської держави й головнокомандувач Війська Польського. Через тридцять чотири роки після участі в операції «Вісла» він і далі був переконаний, що Польщу врятує лише внутрішня окупація[480]. Це був кінець чи початок? Чи була наймодерніша польська нація ворожою до України? А чи навпаки, можна було собі уявити, як робили це лідери «Солідарності» вільну Польщу, що перебуває у злагоді зі своїми східними сусідами?
Частина 3
Перетворення польської батьківщини
Розділ 11
Патріотична опозиція та державні інтереси
(1945–1989)
Після мирної революції 1989 р. «Солідарність» сформувала некомуністичний уряд, який одразу взявся за випрацювання польської східної політики. Після розпаду Радянського Союзу в 1991 р. польські стосунки з незалежними Литвою та Україною швидко покращились. Литовські політики почали розглядати свого західного сусіда як вікно в Європу, а українські президенти їхали до Варшави в пошуках історичного примирення. Суперечки з литовцями за Вільнюс і з українцями за Галичину та Волинь були розв'язані настільки вдало, що про них майже забули. Як ми вже бачили, Друга світова війна обірвала зв'язки Польщі зі Сходом і поширила модерний націоналізм. Хтозна, можливо, війна 1940-х рр. створила передумови для миру 1990-х рр.; можливо, саме етнічні чистки заклали основу для майбутнього національного примирення?
Подібні припущення мають підгрунтя лише ретроспективно та з виграшної позиції Північно-Східної Європи, що уникла посткомуністичних конфліктів. Образ регіону, де панує мир, постав не завдяки успадкованому польською владою порядку, а завдяки тому ладові, який вона створила сама[481]. Нововведенням польської політики стало розуміння націоналізму та спрямування його на користь регіональної стабільності. У 1989–1991 рр., коли Радянський Союз усе ще був непорушним, польська влада вже поводилась так, наче Литва, Білорусь і Україна мали незабаром стати суверенними національними державами. До цього польські дипломати додали своє застереження про те, що незалежність означатиме прийняття кордонів радянських часів. Це було водночас передбаченням майбутнього без Радянського Союзу та прагненням підготувати стабільний регіональний порядок, що мав постати згодом. Ці ідеї відображали нову велику польську стратегію, випрацювану в еміграції та обговорювану протягом п'ятнадцяти років перед 1989 р. Виходячи з власного розуміння польської нації, її виробили Єжи Гедройць і Юліуш Мєрошевський. Оскільки ця концепція постала з усвідомлення конфліктів, які ми розглянули в першій та другій частині, й оскільки вона принесла мир, що є предметом нашої уваги в третій частині, це бачення модерної нації заслуговує на особливу увагу.
476
Kersten Krystyna. Forced Migration and he ransformation of Polish Society in he Postwar Period // Ethnic Cleansing in Eas Central Europe, 1944–1948 / Ther Philipp, Siljak Ana (eds.). — Boulder, Colo.: Rowman and Li lefield, 2001. — p. 75–87.
477
Про етнічну чистоту і комуністичну легітимізацію див.: Gross Jan. A angled Web // The Politics of Retribution in Europe / Deak Istvan, Gross Jan, Jud ony (eds.). — Princeton: Princeton University Press, 2000. — p. 107–114; Hoirszowicz Lukasz. he Jewish Issue in Post-War Communis Politics // The Jews in Poland / Abramsky Chimen, Jachimczyk Maciej, Polonsky Antony (eds.). — Oxford: Blackwell, 1986. — p. 199–208; ych Feliks. Dlugi cien Zaglady. — Warzsawa: Zydowski Instytut Historyczny, 1999. — s. 74; Mironowicz Eugeniusz. Bialorusini w Polsce, 1944–1949. — Warszawa: PWN, 1993. — s. 146–151; Paczkowski Andrzej. Od sfalszowanego zwyciestwa do prawdziwej kleski. — Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1999. — s. 224.
478
Опитування називалось «Зміни поляків» і тридцять відповідей на нього було надруковано в номерах газети «Polityka» від 9 листопада, 16 листопада, 23 листопада, 30 листопада, 7 грудня і 14 грудня 1968 р. Тадеуш Котарбінський був єдиним, хто згадав про користь розмаїття. Юзеф Халабінський був єдиним, хто відкрито згадав про євреїв, використавши фразу «не згадуючи євреїв». Слід додати, що кілька опитаних стверджували, що поняття польського суспільства та польського типу має сенс лише в повоєнний період, і це відповідає концепції, запропонованій мною в цій праці.
479
Ukraincy w Polsce / Czech Miroslaw (oprac.). — Warszawa: Zwiazek Ukraincow w Polsce, 1993. — s. 12, 269; Zabrowarny Stefan. Polityka narodowosciowa polskich wladz komunistycznych w kwestii ukrainskiej // Polityka narodowosciowa panstw Europy Srodkowowschodniej / Pietras Jacek, Czarnocki Andrzej (red.). — Lublin: IEWS, 1993. — s. 147; Bej Boris. Ukraincy w Polsce // Kultura, 429 (1983) — s. 123–126. Див. також: Krol Marcin. Komentarz // Res Publica Nowa, 54 (1993). — s. 39.
480
Berger Manfred. Jaruzelski. — Dusseldorf: Econ Verlag, 1990. — p. 245–248; Ash imothy Garton. he Polish Revolution: Solidarity. — London: Penguin, 1999. — p. 356–363. Думку Ярузельського див. у вид.: Jaruzelski Wojciech. Stan wojenny dlaczego. — Warszawa: BGW, 1992.
481
У 1989 р. оглядачі не виказували особливого оптимізму щодо відносин між Польщею та її східними сусідами. Див.: Nelson Daniel. Europe's Unstable East // Foreign Policy, 82 (1991). — p. 137–158; Mearsheimer John. Back o the Future: Instability in Europe after he Cold War // International Security, 15, 1 (1990). — p. 5–56; Michta Andrew. Eas Central Europe after he Warsaw Pact. — Westport, Conn.: Greenwood Press, 1992. — p. 82; Lewandowski Jozef. Miedzy Sanem a Zbruczem // Kultura, 519 (1990). — s. 128–134; Darski Jozef. Ukraina: historia, wspolczesnosc, konflikty narodowe. — Warszawa: Sorograf, 1993. — s. 69; Bilinsky Yaroslav. Basic Factors in he Foreign Policy of Ukraine: he Impac of he Soviet Experience // The Legacy of History in Russia and he New States of Eurasia / Starr Frederick S. (ed.). — Armonk, N.Y.: M. E. Sharpe, 1994. — p. 174, 186.