Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Ґвалт «ала!», ревіння труб, б’ють у бубни страшно,
А Титан веде зорю і світання ясне.
Звичним танцем вороги мчать на хижі лови,
Князь із воїнством своїм їх зустріть готовий,
Сила силу зупиня, стріли впали градом;
В грізну мить своїм полкам Костянтин дав раду:
«Ну ж бо, браття, як один, ну ж бо разом! — каже. —
Як не вдержим, і моя голова поляже».
Шаблями на смерть січуть, з ворогом змішались,
Що литвини, що Волинь в мужності змагались.
Тільки ж тьмуща-тьма татар грізно наступають
І не меншу, ніж у нас, мужність виявляють.
Костянтин на все в бою око має пильне,
Добре бачить — вороги налетіли сильні.
До поляків верхівців вислано нагально,
Щоби збоку на татар вдарили навально.
Тож поляки до Литви в поміч поспішили.
Костянтин гукає: «Гей! В кого мужня сила,
Вирятовуйте братів! Кіш хай почекає,
На життя і честь мою ворог посягає.
Завжди щастя у бою випада сміливим,
В нагороду слава їм, сором боязливим».
А татари на Литву так напосідались,
Що слабкіші од страху утікать збирались.
Замполенський Войцех тут і Вергард з Потока
Сміло наших з лівого рятували боку.
З кінних ротою сам князь, що відважний серцем,
Розметавши ворогів, всередину вдерся.
Тих гукає, що з рядів випурхнуть збирались,
Щоб при ньому, гетьмані, смілості набрались.
Знов напали на татар наскоком шаленим,
Чи не тисячу ту ж мить збили їх на землю.
Швидко щастя татарві зрадило мінливе,
Перемішані до куп збилися лякливо.
Ще гучніше до своїх Костянтин гукає:
«Хто вітчизни вірний син і за неї дбає,
Гей, покаже хай тепер мужність і відвагу.
Сам веду я вас у бій, щоб здобути славу».
Чують гетьмана свого, духом піднеслися,
Сонця промінь золотий саме засвітився.
Не один загін татар в тім бою поклали,
Ті, у кого кінь прудкий, тільки й повтікали.
А тим часом у коші царик заправляє,
На підмогу до своїх свіжих посилає,
Найдобірніших з орди на чолі з мурзами.
Ті в коші зостались, що в’язнів вартували.
А що в князі головну міць орда вбачала,
То на нього зусібіч з галасом напала,
Бо коли б його здолать татарві вдалося,
То й полкам зовсім зле зразу б повелося.
Вороги на правий бік з криком повалили,
Але наші встояли, напад той відбили.
Знову битва аж кипить, стріли свищуть страшно,
Курява потьмарила навіть сонце ясне.
Як поляки вгледіли, що на Костянтина
Знову напад від татар і яка їх сила,
На рятунок чотирма ротами спішили.
Підійшли, а вже орда наших оточила.
Й польських рот не видно вже, бо пробились сміло
Усередину, січуть той справа, той зліва.
Князя поклики усім додають відваги,
Зі своїм козацтвом він має перевагу,
Злі татарські танці рве, сам напосідає,
І за ним стрій польських рот дружно наступає.
А середній ряд, в якім польська міць стояла,
Як ударив на татар, аж земля дрижала.
Брязкіт зброї, гук рушниць та іржання коней,
Бубнів грім, ревіння труб, «гей!», «ала!» та стогін —
Все змішалось, третій раз в бій ідуть татари.
Костянтин кричить: «Гей! Гей! Діти, ще раз вдарим.
Вже звитягу бачу, ну ж, дружно напирайте,
І за волю, й за братів зв’язаних згадайте».
А тим часом одна з рот польських середину