Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Знову напад від татар і яка їх сила,
На рятунок чотирма ротами спішили.
Підійшли, а вже орда наших оточила…»
Та то було останнє зусилля хана Менглі-Гірея врятувати становище. Більше не мав кого кидати в битву. І він з особистою охороною кинувся тікати.
Звернімо увагу, вже сотні років цитується поема польського автора, де, окрім воєнного генія князя Костянтина, перш за все оспівується слава «польського війська», коли воно рятує від розгрому «Литву», а потім — самого князя Костянтина, і немає жодного натяку, що так було передбачено планом руського князя. А про те, що польська кавалерія в битві під Вишнівцем 1512 року була важкоозброєною, ні один історик, коментуючи ту баталію, не згадав і словом. Цього немає і в поемі. Одначе про таке можна здогадатися за аналогією, — порівнявши Вишнівецьку з Грюнвальдською битвою. Бо навіть найгеніальніший полководець за рівних умов та однакового озброєння не зумів би перемогти армію Менглі-Гірея (25 тисяч вояків) шеститисячним корпусом. Це аксіома. Українцям не потрібні московсько-польські вигадки. Звернімо увагу — в поемі польського автора немає жодної згадки про звитяги русичів (волиняків, подоляків, галичан тощо). Хоча, згідно із текстом поеми, русичів у Вишнівецькій битві було більше половини. Але історики таких деталей досі не помічали.
І останнє, про що хотілося б нагадати. Після загибелі польського 20-літнього короля Владислава під Варною 1444 року польські королі, практично, перестали особисто очолювати та брати участь у воєнних битвах. Тому й бачимо, як король Сигізмунд І (1506–1548) ухилився від протистояння кримському ханові Менглі-Гірею, що плюндрував землі Польської Корони. Через 2 (два) роки той же польський король, він же Великий князь Литовсько-Руського князівства, особисто очолив (1514) похід проти московитів, що захопили Смоленськ, але чомусь залишився за мурами міста Борисова, відправивши далі воювати московитів гетьмана Костянтина Івановича Острозького. Послухаємо:
«Как уже сказано, Смоленск открыл ворота московитам 31 июля 1514 года. Теперь путь в земли Литвы был свободен. Вскоре пали Мстиславль, Кричев, Дубровно.
Великий князь литовский Жигмонт, он же польский король Сигизмунд I, собрал все силы обоих государств, какие нашлись: ополчение литовской шляхты (16 тысяч конников), ополчение польской шляхты (14 тысяч конников), наемную пехоту (3 тысячи), отряды польских добровольцев (2,5 тысячи) — всего до 36 тысяч воинов. Он привел эту армию в Борисов, где и остался с четырьмя тысячами, а всех остальных и всю полевую артиллерию отправил дальше под предводительством гетмана К.И. Острожского. Под началом гетмана было до 28 тысяч конников,.. а также 3 тысячи пехотинцев» [173, с. 189].
Як свідчать історики, назустріч війську князя Костянтина Острозького рухалася армія московитів — 80 тисяч. Обидві армії зійшлися на Дніпрі, під Оршею, де й відбулася битва 8 вересня 1514 року, після якої розгромлені московити тікали аж до Москви.
Ми говоритимемо про ту битву в наступному розділі.
Так от, польський король Сигізмунд І ні в битві 1512 року під Вишнівцем, ні в битві 1514 року під Оршею участі не брав. Надзвичайно дивна картина. Та робіть висновки самі. Я ж хочу поговорити про інше.
За свідченням автора поеми «Про вибиття татар перекопських під Вишнівцем року 1512-го», під рукою руського князя Костянтина Івановича були надзвичайно гонорові польські князі-полководці. Серед них — згадані в тексті «польний гетьман Станіслав», «князь Михайло з Вишнівця був… з синами», «князь Андрій із Збаража», «Кам’янецький Миколай, воєвода знатний», «Замполенський Войцех тут», «Вергард з Потока» та десятки непойменованих.
Зрозуміло, що багато з них належали до королівської родини. А тепер запитання:
Як такі гонорові, високопоставлені польські князі та державці могли бути підпорядковані звичайному рядовому руському князівському родові Острозьких?
Щось тут не в’яжеться.
Що зайвий раз підтверджує: у ХV–ХVІ століттях існували незаперечні докази, які засвідчували королівське походження князівського роду князя Костянтина. А в руській (українській) історії таким був тільки рід Данила Галицького.
Ми ще раз переконуємося, що династія Острозьких була нащадками українських князів Галицьких. Тому представники польського королівського роду та гонорова польська шляхта як би не чванилися своїм католицьким походженням перед схизматом князем Костянтином, та у папському королівському визначенні поступалися йому родовитістю. Не забуваймо життєвих постулатів тих часів.