Аецій, останній римлянин

Але сам спадкоємець усіх цих зібраних разом найщедріших дарунків Фортуни, здавалося, нітрохи не цікавився своєю майбутньою долею, весь поглинутий переживаннями, якими вражала його сучасність: спершу тією срібною трубкою, що так гарно грала, потім грімкий, а водночас і співучий голос незнайомого чоловіка посеред кімнати… задоволення від погойдування в повітрі, високо над підлогою, у батьківських руках… нарешті розкішні щирозолоті будиночки, оточені деревами, колонами і постатями, більшість із яких — Гавденцій легко це пізнав — мала обличчя його батька.

Не лише хлопець, — усі присутні захоплено дивилися на майстерно виконані із золота, у три чверті кімнати завбільшки, Форум Траяна з Ульпіанською Базилікою, бібліотекою, кінним пам’ятником, колоною, аркою і статуями, більшість яких, — усупереч дійсності, — справді зображала Аеція. Над базилікою здіймався шестикрилий ангел, руки якого розгортали теж золотий пергамент із написом: «Гавденцію від дружньої Євдокії». Цей подарунок заледве внесли до кімнати дванадцять невільників під наглядом євнуха Гераклія. І до нього звернувся Аецій, далі високо тримаючи сина в руках:

— Гавденцій гаряче дякує найшляхетнішій Євдокії за такий коштовний і гарний подарунок. Патрикій імперії теж дякує вічному Аввгусту за цей прегарний доказ його найласкавішого і доброзичливого ставлення до дружби, яку, схоже, відчувають одне до одного старша донька Його Вічності та мій син. Воістину прекрасний подарунок, заручиновий подарунок…

Всі, не виключаючи Пелагії, здивовано глянули на нього. Лише Марцеллін давно вже про все здогадався…