Рукопис, знайдений у Сараґосі

Тебе, коханий сину, жителі Сеути вважають злегка безумним, це наслідок їхньої темноти; але якщо ти колись кинешся у вир світу, отоді тільки пізнаєш несправедливість людей, і саме проти неї повинен були озброєний. Найкращим, можливо, засобом, було би протипоставити зневазі — зневагу, осуду — осуд, тобто боротися з несправедливістю її власною зброєю, однак вміння боротися за допомогою підлоти не притаманне людям нашого роду. Тож коли ти відчуватимеш пригніченість, відсунься, замкнися сам у собі, годуй свій дух його власними запасами, і тоді ти ще пізнаєш щастя.

Слова мого батька дуже сильно вплинули на мене, знову я відчув у собі відвагу й знову повернувся до роботи над моєю системою. Отоді то я й почав з кожним днем ставати чимраз більш розсіяним. Рідко коли я чув, що мені кажуть, за винятком останніх слів, які глибоко вкарбовувались мені в пам’ять. Відповідав я логічно, але майже завжди через годину чи дві після запитання. А ще я часто йшов невідомо куди, так що мав би слушність, якби, як сліпець, ходив із поводирем. Але ця розсіяність тривала лиш до тих пір, поки я більш-менш не впорядкував свою систему. А потім, чим менше я витрачав зусиль на працю, тим менше з кожним днем бував розсіяним, і сьогодні я сміливо можу сказати, що майже зовсім вилікувався.