Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Я не маю на це часу. Мені шкода кожної поцупленої у письменництва хвилини.
— Але ви потрібні мені тільки після обіду. Зранку я займаюся в шкільній студії. Зрештою, краще позувати для мене, ніж перекладати юридичні документи.
У Латинському кварталі ще живі були легенди про часи, коли студенти з різних країн жили в тісному сусідстві, але ці дні давно минули, і тепер різні нації відмежовувалися майже так само, як у якомусь східному місті. Співвітчизники у «Жюльєна» та «Beaux-Arts»[214] зневажали французьких студентів, котрі зналися з іноземцями; англієць майже не мав нагоди ближче познайомитися з тими, для кого рідним було місто, де він зараз жив. Правду кажучи, чимало студентів після п’ятирічного навчання знали французьку на рівні спілкування в крамниці та жили таким англійським життям, наче не залишали Південного Кенсінґтону.
Філіп зі своєю пристрастю до романтики радів можливості познайомитися з іспанцем і доклав усіх зусиль, аби подолати його супротив.
— Знаєте, як я вчиню, — сказав нарешті той, — я позуватиму вам, але не через гроші, а для власного задоволення.
Філіп протестував, але його новий знайомий не здавався, і кінець кінцем вони вирішили, що іспанець прийде о першій годині наступного понеділка. Він дав Філіпові картку, на якій було надруковане його ім’я: Міґель Ахурія.
Міґель позував регулярно і, попри те що відмовлявся брати платню, весь час позичав у Філіпа по п’ятдесят франків. Кері міг дешевше найняти справжнього натурника, але такий сценарій створював для іспанця приємну ілюзію, що він не заробляє на життя принизливою працею. Національність хлопця робила його в очах Філіпа утіленням романтики, і той постійно розпитував у натурника про Севілью, Ґранаду, Веласкеса та Кальдерона. Однак розмови про велич його батьківщини були нестерпними для Міґеля. Хлопець був солідарний із багатьма своїми співвітчизниками і вважав Францію єдиною країною, де міг жити інтелігент, а Париж — центром всесвіту.
— Іспанія померла! — кричав він. — Там немає письменників, немає мистецтва, нічого немає!
Із нестримним красномовством свого народу юнак потихеньку відкрив Філіпові душу. Він писав роман і сподівався, що той зробить його відомим. Під впливом Золя хлопець вирішив, що дія відбуватиметься в Парижі. Він детально переказав Філіпові сюжет, і той видався йому примітивним і дурнуватим. Його наївна еротика («cèst la vie, mon cher, cèst la vie!»[215] — кричав автор) лише підкреслювала банальність фабули. Міґель писав його два роки, перемагаючи труднощі, відмовляючись від усіх задоволень життя, котре привабило його в Париж; заради мистецтва він мало не помирав із голоду, пообіцявши собі, що йому ніщо не завадить досягнути мети. Його зусилля були насправді героїчними.
— А чому б вам не писати про Іспанію? — вигукнув Філіп. — Це було б значно цікавіше. Ви знаєте місцеве життя.
— Але Париж — єдине місто, варте, аби про нього писали. Париж — ось життя.
Одного дня він приніс уривок роману і, перекладаючи речення за реченням такою поганою французькою, що Філіп майже нічого не розумів, прочитав кілька абзаців. Це було просто жалюгідно. Збитий із пантелику Філіп дивився на картину, яку малював: за високим чолом ховався пересічний розум, а очі, в яких іскрилася пристрасть, не бачили нічого, крім буденної банальщини. Кері був незадоволений портретом і наприкінці сеансу майже завжди стирав намальоване. Намагатися зобразити душевні пориви — гарна мета, але хтозна, як це зробити, коли люди здаються згустком протиріч. Філіпові подобався іспанець, і його засмучувала думка, що напружена боротьба цього хлопця даремна; він мав усе, що потрібно видатному письменнику, крім таланту. Філіп дивився на власну роботу. Як дізнатися, чи є в ній щось вартісне, а чи він просто марнує час? Зрозуміло було, що для досягнень замало самої лише волі, а впевненість у собі нічого не варта. Філіп подумав про Фанні Прайс; вона ні на мить не сумнівалася у своєму хисті й мала надзвичайну силу волі.
— Якби я подумав, що з мене нічого не вийде, я б радше припинив малювати, — сказав Філіп. — Не бачу жодного сенсу в тому, щоби бути посереднім художником.
Якось вранці, коли він виходив із дому, concierge гукнула йому, що на нього чекає лист. Кері отримував листи лише від тітки Луїзи та зрідка від Гейворда, а почерк на конверті був незнайомий. Ішлося там про таке:
«Прошу, прийдіть одразу, як отримаєте цього листа. Я більше не могла терпіти. Будь ласка, приходьте самі. Думка про те, що хтось, крім вас, торкатиметься мене, нестерпна. Я хочу, щоб усі мої речі перейшли вам.
214
Образотворче мистецтво (фр.).
215
Це життя, любий, це життя (фр.).