Сага про Форсайтів

Джун відповіла, що не вдягала, бо вона не терпить вовняних шкарпеток, і стала прощатися.

Непомильно вибрана мовчанка місіс Смолл вразила її дужче за будь-які слова.

Не минуло й півгодини, як Джун випитала всю правду у місіс Бейнз на Лаундз-сквер,— вона довідалась, що Сомс позиває Босіні за надмірні витрати при опорядженні будинку.

Замість того щоб стурбувати Джун, ця новина справила на неї дивовижно заспокійливий вплив; дівчина неначе побачила в цій боротьбі проблиск нової надії. Вона дізналася, що справу розглядатимуть десь через місяць і що рішення суду майже напевно буде не на користь Босіні.

— Не знаю, що він тоді робитиме,— сказала місіс Бейнз.— Становище в нього жахливе — грошей немає, він і тепер у великій скруті. І ми теж нічим не можемо допомогти йому. А лихварі, я чула, дають позичку лише під добре забезпечення, він же нічого не має — анічогісінько.

Останнім часом місіс Бейнз стала ще огрядніша; вона з головою поринула в готування до осіннього сезону, і її стіл був закиданий купами меню для різних добродійних банкетів. Вона багатозначно подивилася на Джун своїми круглими, як у папуги, очима.

Рум'янець, що раптом розцвів на зосередженому молоденькому обличчі дівчини,— мабуть, у душі її спалахнула якась велика надія,— її раптова ніжна усмішка не раз зринали згодом у пам'яті леді Бейнз (Бейнз одержав дворянський титул, коли побудував громадський Музей мистецтв, де зручно влаштувалася ціла армія службовців і який дав так мало втіхи простим людям, що для них він був призначений).

Спогад про цю раптову зміну, яскраву й зворушливу, наче квітка, що розпускається на твоїх очах, наче перший промінь весняного сонця, що сяйнув по довгій зимі, а також спогад про все те, що сталося потім, бозна-чому зринали в пам'яті леді Бейнз у ті хвилини, коли вона зосереджено обмірковувала дуже важливі справи.

Це діялося того самого дня, коли молодий Джоліон став свідком побачення в Ботанічному саду, і того ж таки дня старий Джоліон завітав до контори своїх повірених «Форсайт, Бастард і Форсайт» на Полтрі. Сомса саме не було, він поїхав у Сомсрсет-Гауз; Бастард поринув з головою в папери у тій неприступній кімнаті, яку йому завбачливо приділили, щоб навалити на нього якнайбільше роботи; але Джеймс сидів у першій кімнаті, гризучи ніготь і похмуро гортаючи документи справи «Форсайт проти Босіні».

Цей розсудливий юрист хоч і трохи побоювався «дражливого моменту», але це побоювання тільки приємно лоскотало йому нерви, бо його практичний здоровий глузд підказував, що коли б він сам був на місці судді, то не надав би цьому моментові великої ваги. Але він боявся, що Босіні оголосить себе банкрутом і Сомсові зрештою доведеться сплатити ті спірні гроші та ще й на додачу покрити судові витрати. А за цим ясним, зрозумілим побоюванням увесь час ховалася невиразна тривога, що причаїлася десь у тіні, віщуючи скандал, заплутана, туманна, загрозлива, наче кошмарний сон, і цей позов насправді був не що інше, як її видимий прояв.