Сага про Форсайтів

Наприкінці липня старий Джоліон повіз онуку в гори, і за цю мандрівку (останню, яку вони відбули вдвох) Джун ожила і тілом, і душею. В готелях, заповнених британськими Форсайтами (старий Джоліон не терпів «збіговиська німців», а «німцями» він прозивав геть усіх чужоземців) на неї дивилися з пошаною — єдина онука імпозантного й, очевидно, грошовитого старого містера Форсайта. Джун не зав'язувала дружніх стосунків з чужими людьми, бо завжди цуралася такої звички, проте вона завела декілька знайомств, а, оселившись у долині Рони, особливо заприязнилася з дівчиною-француженкою, котра вмирала від сухот.

Відразу вирішивши, що її подруга не повинна вмерти, Джун стала на бій зі смертю і майже забула своє власне лихо.

Старий Джоліон стежив за її новою приязню з полегшенням і водночас із прикрістю: його непокоїв цей новий доказ того, що їй доведеться прожити свій вік серед «бідолашок». Невже вона ніколи не заведе собі таких друзів чи не зацікавиться такими справами, які стали б для неї у добрій пригоді?

«Спізналася з чужоземним поріддям»,— казав він. Проте сам частенько приносив виноград або троянди й дарував «мамзелі», підморгуючи їй по-дружньому.

Наприкінці вересня, хоч як повставала проти того Джун, мадемуазель Вігор сконала у невеликому сен-люкському готелі, куди вони її перевезли; і Джун узяла свою поразку так близько до серця, що старий Джоліон незагайно вирушив з нею до Парижа. Там, споглядаючи Венеру Мілоську та святу Магдалину, вона перемогла свою тугу, і, коли в середині жовтня вони повернулися в Лондон, старий повірив, що йому пощастило її вилікувати.

Проте, тільки-но вони повернулись до свого дому на Стенгоуп-гейт, як він, прикро вражений, помітив, що Джун знову поринає в похмуру задуму. Вона сиділа, втупившись перед себе, підперши рукою підборіддя, насуплена й зосереджена, як маленький дух із скандінавської міфології, а навколо неї сяяла в щойно проведеному електричному світлі велика вітальня, задрапована аж до карнизів кретоном, заставлена меблями, придбаними у Бейпла і Пулбреда. А у великих дзеркалах із позолоченими рамами відбивалися статуетки з майсенської порцеляни: юнаки у вузеньких штанях до колін лежали біля ніг пишногрудих дам, що тримали на колінах ягнят; ці статуетки старий Джоліон купив ще до свого одруження і був про них дуже високої думки тепер, коли смаки зовсім виродилися. Дотримуючись дуже широких поглядів, він більше аніж будь-хто інший з Форсайтів зважав на вимоги часу, проте ніяк не міг забути того, що купив ці статуетки у Джобсона, і то за чималі гроші. Він часто казав Джун з розчаровано зневажливим виглядом:

— Ти їх не цінуєш! Вони не схожі на ті дурнички, що подобаються тобі й твоїм друзям, а мені вони коштували сімдесят фунтів!