Сага про Форсайтів

Двоє молодиків тієї особливої породи, що її можна бачити в Ріджент-парку,— нахабних і водночас боязких,— пройшли повз лаву, прямуючи до тенісного корту, і молодий Джоліон з досадою помітив, що вони кидають нишком на незнайомку захоплені погляди. Садівник, тиняючись без діла, спинився біля кущика пампасної трави, наче йому треба було щось там зробити: він теж шукав приводу подивитися на незнайомку. Літній джентльмен,— судячи з його капелюха, професор садівництва,— пройшов повз лаву тричі, крадькома розглядаючи даму довгим поглядом, і на устах його застиг дивний вираз.

Усі ці чоловіки чомусь дратували молодого Джоліона, і він почував до них неприязнь. Жінка й разу не поглянула на жодного, а проте він був певний, що кожен чоловік, проходячи повз неї, неодмінно озирне її таким поглядом.

Обличчя незнайомки не було обличчям звабниці, що кожним своїм поглядом обіцяє чоловікам утіху; не було на ньому й слідів «демонічної краси», яку так високо цінували перші Форсайти нашого краю; не схоже воно було й на той не менш звабливий зразок, що його ми звичайно пов'язуємо з коробкою шоколадних цукерок; не визначалося воно й одухотвореною пристрастю чи пристрасною одухотвореністю, яка править за джерело натхнення художникам-декораторам і сучасній поезії; в ньому не було нічого такого, що дало б драматургові матеріал для створення цікавої неврастенічної героїні, яка наклала б на себе руки в останньому акті.

Своїми рисами й барвами, своєю ніжною переконливою пасивністю й чуттєвою чистотою обличчя цієї жінки нагадувало йому Тіціанову «Любов небесну», репродукція якої висіла над буфетом у його їдальні. І її зваба, здавалось, таїлася в цій ніжній пасивності, в м'якості її натури, що навряд чи зможе опертися сильнішій волі.

Чого чи кого чекає вона в цьому тихому куточку під деревами, що поволі ронили своє листя на припорошену осіннім інеєм траву, по якій дрозди походжали біля самих її ніг.

Нараз її чарівне обличчя заясніло, і молодий Джоліон відчув мало не ревнощі; він озирнувся й побачив Босіні, що прямував до неї через лужок.

Він зацікавлено стежив за зустріччю, за тим, як вони дивилися одне на одного, як довго стискали руки. Вони сіли поряд на лаві — міцно зв'язані, хоч і поводилися дуже стримано. До нього долинала їхня притишена швидка розмова, але він не міг розчути жодного слова.