Сага про Форсайтів
- Автор: Голсуорси Джон
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00183-9
- Переводчик: Олександр Іванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Сага про Форсайтів». Краткое содержание книги:
Сага про Форсайтів
ВЛАСНИК
В ЗАШМОРГУ
ЗДАЄМО В ОРЕНДУ
Романи
JOHN GALSWORTHY
THE FORSYTE SAGA
The Man of Property
In Chancery
To Let
З англійської переклав
ОЛЕКСАНДР ТЕРЕХ
КИЇВ ВИДАВНИЦТВО ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ДНІПРО» 1988
В циклі соціально-психологічних романів видатного англійського письменника-реаліста Джона Голсуорсі (1867—1933) розповідається історія кількох поколінь родини Форсайтів, що охоплює цілу епоху в розвитку англійського буржуазного суспільства.
Передмова Анатолія Іллічевського
ISBN 5-308-00183-9
Український переклад, передмова.
Видавництво «Дніпро», 1976 р.
Художнє оформлення. Видавництво «Дніпро», 1988 р.
Нараз він спинився на схилі над ставком, де, осяяні ліхтарем, вимальовуючися чорним силуетом на тлі сріблястої води, сиділи зовсім непорушно двоє; жінка притулила обличчя до шиї чоловіка, і обоє злилися в єдину постать, що була наче вирізьблена з каменю емблема жаги, безмовної й непідвладної сорому.
Боляче вражений цим видовищем, Сомс пірнув у тінь між деревами.
Хто знає, що він думав і чого шукав? Хліба втамувати голод, світла осяяти темряву? Хто знає, що він сподівався знайти — розгадку людського серця, кінець своєї особистої «підземної» трагедії? Адже серед цих безіменних, безвісних пар, що принишкли в темряві, можуть бути він і вона!
Але ні, цього він не сподівався побачити. Подумати тільки: дружина Сомса Форсайта сидить у парку, як звичайна дівка! Навіть думка про це здавалася безглуздою, і він простував далі нечутною ходою від дерева до дерева.
Раз його лайнули; іншим разом до нього долинув шепіт: «От якби так було завжди!»— і знову кров одлинула від його серця, і він спинився, терпляче й затято чекаючи, і стояв, аж поки ті двоє вийшли зі свого темного закутка. Але, тулячись до свого коханого, повз Сомса пройшло худеньке дівча в поношеній блузці,— певно, якась продавщиця абощо.
Сотні інших закоханих шепотіли ті самі слова в тихій темряві, сотні інших закоханих тулилися одне до одного.
Але, здригнувшися з раптової відрази, Сомс знову ступив на доріжку й облишив пошуки — він і сам не знав чого.
III. ЗУСТРІЧ У БОТАНІЧНОМУ САДУ
Молодому Джоліонові, якому жилося дещо скрутніше, аніж іншим Форсайтам, часто бракувало грошей на заміські мандрівки і зустрічі з природою, а без цього художник-аквареліст ніколи не береться за пензель.
Отож йому доводилося брати скриньку з фарбами і йти в Ботанічний сад, де, вмостившися на своєму стільчику в тіні араукарії чи каучукового дерева, він годинами малював етюди.
Один критик, що недавно приходив подивитися на його картини, висловив таку думку:
— Малюнки ваші досить гарні: вони ваблять своїм тоном і кольором, у деяких із них є справжнє відчуття природи. Але, розумієте, вони дуже розрізнені; вам не пощастить привернути до них увагу публіки. От якби ви вибрали якусь одну тему, наприклад, «Лондон уночі» або «Кришталевий палац навесні», й створили докінчену серію, тоді публіка бачила б, що їй пропонують. Я вважаю, що цього ніколи не слід забувати. Всі ті, хто прославив своє ім'я в мистецтві, як Крам Стоун чи Блідер, прославилися саме завдяки тому, що уникали несподіваного, а також тому, що спеціалізувалися на певних сюжетах і ніколи не відступали ні на крок від своєї звичної манери, тож публіка знала, хто є хто. І це річ природна, бо, поповнюючи свою збірку, колекціонер не хоче, щоб гості тицялися носом у картину, видивляючись, хто ж її автор; він хоче, щоб вони одразу сказали: «Чудовий Форсайт!» А вам конче треба вибрати певний сюжет, який кожен глядач зможе розпізнати відразу, бо вашому стилеві бракує яскравої своєрідності.
Стоячи біля фортепіано, де на вицвілій шовковій серветці красувалась ваза з сухими трояндовими пелюстками — в садку вирощувалися тільки троянди,— молодий Джоліон слухав його з легенькою посмішкою.
Обернувшись до дружини, що сердито дивилася на гостя, він сказав:
— Ти переконалася, серденько?
— Ні, не переконалася,— відповіла вона, виразно вимовляючи кожен склад,— в мові її й досі відчувався чужоземний акцент.— В твоїх малюнках є своєрідність.
Критик поглянув на неї, ввічливо усміхнувся і нічого не відказав. Їхня історія не була таємницею і для нього.
Його слова запали в душу молодому Джоліонові: вони суперечили всьому, в що він вірив, всім його критеріям прекрасного в мистецтві, але якийсь дивний, глибоко захований інстинкт примусив його проти власної волі скористатися порадою критика.
Одного ранку він відчув, що в нього визріла ідея створити серію акварельних малюнків Лондона. Як виникла ця ідея, він не міг збагнути, і тільки наступного року, закінчивши малюнки й досить вигідно їх продавши, в хвилину, коли все постає перед людиною в ясному світлі, він пригадав розмову з критиком і побачив у своєму успіху ще один доказ того, що він Форсайт.
Молодий Джоліон вирішив розпочати з Ботанічного саду, де йому вже пощастило зробити чимало етюдів, і вибрав невеличкий ставок, укритий червоним і жовтим осіннім листям,— хоча садівникам і кортіло позмітати те листя, але вони не могли дотягтися до нього своїми мітлами. Крім цього куточка, сад був виметений начисто; листя, яке природа сипала щедрою зливою, щоранку згрібали в купи, вони горіли повільним полум'ям, а над ним здіймався солодкий їдкий дим, що, так само як голос зозулі для весни, як запах липи для літа, є справжньою емблемою осені. Охайні душі садівників не могли стерпіти, щоб на траві лежав золотаво-зелений і червоний візерунок. Посипані рінню доріжки мають бути незаплямовані, гладенькі, чисто підметені, на них не повинно залишатися й сліду ані бурхливого життя, ані того повільного прекрасного вмирання, що зриває з дерев корони й встеляє їхніми пишними шатами землю, звідки, коли обернеться колесо року, знову вродиться рясноцвітна весна.