Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
Майже всі монастирі власті позакривали, а їхнє майно конфіскували. За свідченням очевидців, селяни, зокрема, не виявляли бажання виганяти монашок (а їх було утричі більше, ніж монахів).
У своїй боротьбі проти церкви уряд, звичайно, не обмежувався правовими та конституційними заходами. До 1923 р. було розстріляно 28 єпископів і понад тисячу священників, багато церков закрито або зруйновано.
У лютому 1922 р. уряд ухвалив рішення про обов'язкову передачу всіх релігійних атрибутів із золота, срібла та коштовних каменів у фонд допомоги жертвам голоду. Сталін пізніше високо оцінив проявлену Леніним кмітливість: конфіскувати церковні коштовності начебто для врятування мас, що вмирали з голоду, — захід, який інакше важко було б здійснити, а тим більше виправдати. І все ж опір з боку селян був досить відчутним. Газета «Правда» повідомляла 20 квітня 1922 р. про 1400 сутичок, що відбулися біля церков. У квітні—травні 1922 р. власті притягли до суду 54 православних священиків та мирян, звинувативши їх як організаторів цих «контрреволюційних» виступів. П'ятеро з них були страчені, інші засуджені до різних строків ув'язнення. Через три місяці на тій же підставі були засуджені до розстрілу митрополит Петроградський та троє інших священнослужителів.
Після серії погромних судових процесів власті заарештували патріарха Тихона і організували нову «живу церкву», яка перебрала контроль до своїх рук. 84-х єпископів і понад тисячу священиків виключили з їхніх єпархій та парафій. Але «жива церква» майже не дістала підтримки, і наступного року партійна верхівка, звинувативши патріарха «у зв'язках з іноземними державами, у контрреволюційній діяльності» і т. д. врешті звільнила його, досягнувши з ним угоди.
Запровадження непу супроводжувалося деяким послабленням атак на релігію. Тут, як і в інших сферах, період аж до 1928 р. був порівняно мирним. Перепис 1926 р. показав, що в містах і селах залишалося ще понад 60 тис. священиків та інших представників релігійного культу різних віросповідань, які мали повну можливість цілковито віддаватися своєму покликанню. Майже у кожному селі був бодай один священик. Наприкінці 1929 р. тільки в РРФСР діяло ще майже 65 тис. церков усіх віросповідань.
З іншого боку, непівський період став нагодою для запровадження мирніших засобів тиску. В 1925 р. засновано Лігу безбожників «для надання допомоги партії шляхом об'єднання всієї антирелігійної пропаганди під загальним партійним керівництвом». Ліга видавала різні журнали атеїстичного спрямування, заснувала антирелігійні музеї, організувала 68 антирелігійних семінарів і т. п. Водночас іншим організаціям, зокрема профспілкам та Червоній армії, пропонувалося проводити активну антирелігійну пропаганду серед своїх членів.
Після смерті патріарха Тихона у квітні 1925 р. тимчасового провідника церкви митрополита Петра заарештували та вислали до Сибіру. Його наступника митрополита Сергія також заарештували, потім звільнили, але пізніше знову ув'язнили. З нових ієрархів, висвячених у сан на заміну репресованих, десять невдовзі заарештували. Але цей упертий опір справив таке враження на уряд, що змусив його замислитися над потребою компромісу, і в 1927 р. Сергій домовився з властями про ще один «спосіб існування» для церкви, після чого його звільнили.
З початком нової боротьби проти селянства партійно-радянське керівництво вирішило, що настав час відновити атаку проти церкви, особливо на селі.
Антирелігійна кампанія активізувалася влітку 1928 р. Протягом наступного року монастирі було закрито, а монахів заслано.
Згідно з законом, прийнятим 8 квітня 1929 р. релігійним організаціям заборонялося «створювати фонди взаємної допомоги, надавати матеріальну підтримку своїм членам, організувати спеціальні молитовні чи інші збори для дітей, молоді та жіноцтва, групи вивчення Біблії, літературні, ремісницькі, робітничі, релігійні та інші подібні гуртки чи філії, організовувати екскурсії, дитячі майданчики, відкривати бібліотеки, читальні, санаторії чи групи медичної допомоги». По суті, згідно з офіційним коментарем, церковна діяльність зводилася виключно до відправлення богослужінь.
22 травня 1929 р. були внесені зміни до статті 19 конституції: замість «свободи релігійної та антирелігійної пропаганди» проголошувалася «свобода релігійного поклоніння та антирелігійної пропаганди»; водночас наркомат освіти вніс нові зміни до шкільних програм: якщо раніше викладання в школі велося на основі нерелігійності, то відтепер воно мало бути виключно антирелігійним.