Історія польсько-українських конфліктів т.1

Від давніх часів перейдемо до міжвоєнних. Щоб ізолювати українських горців від материнського коріння, у 1934 році виведено з Перемишльської єпархії 9 деканатів (121 парафія, 127 тисяч віруючих), передано до новоутвореної Лемківської апостольської адміністрації і призначено туди москвофільський клір. У школах введено лемківський діалект зі спеціально препарованим букварем — компіляцією польського букваря з тими самими ілюстраціями, оскільки, як писав «Ілюстрований щоденний кур'єр», — «наближений до польської мови лемківський діалект є не чим іншим, як тільки діалектом польської мови».

У травні 1933 року у Новому Сончі відбулась конференція шкільних інспекторів. На ній говорилось, що 95 % лемків ставиться лояльно до Польщі, але їх підбурює греко-католицький клір. Встановлено, що треба ввести у школах лемківський діалект, створити незалежні від Львівського центру кооперативи, видавати газету, організувати лемківську читальню, одночасно ліквідуючи українські читальні «Просвіти» і москвофільські ім. Качковського. Лемківщину повільно охоплював польський дух.

У лютому 1934 року з'явився у Криниці пропольський тижневик «Лемко» накладом 5000 примірників. Через численні повернення незабаром наклад зменшився до 2700 примірників. За перше півріччя тижневик отримав 2600 злотих державної дотації, розміри наступних невідомі. Лише у травні 1939 року газета перестала виходити через відсутність читачів. Про те, що це не був наслідок розвитку неписьменності, свідчить систематичне зростання накладу українського двотижневика «Наш Лемко», який видавався у Львові товариством «Просвіта». Незважаючи на те, що газеті заважали численні конфіскації (з 24 чисел за 1934 рік конфісковано 19), вона розповсюджувалась у таких кількостях: 1934 р. — 397 примірників, 1935 — 573, 1936 — 987, 1937–1279, 1938–1560,1939 — 2262.

Рівень популярності пропольської літератури серед лемків відображає прямо гумористична кореспонденція на міністерському рівні на тему фінансової допомоги для… лемківського календаря. Отже, міністр військових справ скаржиться міністру внутрішніх справ (див. документ 53) на клопіт з виданням календаря на 1937 рік «з приводу відсутності на цю мету коштів, оскільки продаж цього календаря навіть за найнижчими цінами розчарував, і у видавництво треба доплатити близько 5000 злотих (словами: п'ять тисяч)». Тому від себе дає 3 тисячі і просить колегу докласти — сумнівно, що з власної кишені, — дві тисячі. І хто може подумати, що держава не опікується лемками?