Кров і пісок

За ці два тижні не відбулося жодної кориди. Недільний бій биків перенесли на перший день, коли стане на погоді. Імпресаріо, працівники цирку та незліченні любителі — усі ті, кому ця вимушена затримка псувала настрій — поглядали на небо з тривогою селянина, який потерпає за свій урожай. Світлий клаптик поміж хмар або дві-три зірки, що проглядали опівночі, коли останні завсідники виходять із кав’ярень, сповнювали їх радістю.

— Розпогоджується... Післязавтра корида.

Але небо знову затягувалося сірою запоною, накрапав дощ, і любителі бою биків проклинали погоду, що ніби оголосила війну національній фієсті... Злощасна країна! В ній неможливо навіть улаштувати кориду!

Гальярдо був змушений тинятися два тижні без діла. Квадрилья ремствувала. У будь-якому іншому місті Іспанії тореро поставилися б до такої затримки спокійно. Адже готель оплачував їм матадор — усюди, крім Мадрида. Цей поганий звичай існував здавна, його запровадили маестро, які жили поблизу столиці. Чомусь вважалося, що кожен тореро повинен мати в Мадриді свій дім. От і доводилося бідолашним пеонам та пікадорам оселятися в убогому заїзді, який держала вдова одного бандерильєро, і, затягши пояси, заощаджувати геть на всьому. Вони майже не курили, не сміли ступити й на поріг кав’ярні. З жадібністю людей, які проливають кров за жменьку дуро, вони думали тільки про свої сім’ї. їм ще виступати в Мадриді на двох коридах і не проїсти б наперед усі ті гроші, що вони отримають за пих.

Сидячи насамоті в готелі, матадор також був у кепському настрої. Він сумував не так через погоду, як через свою лиху долю.

Перша корида в Мадриді закінчилася для нього прикрою невдачею. Публіка вже не приймала його так, як раніше. Правда, ще залишалися в нього прихильники, які несхитно вірили в свого улюбленця і захищали його, але якщо торік вони трималися галасливо й зухвало, то тепер притихли, здавалися якимись пригніченими і навіть коли знаходили привід поплескати йому, робили це досить боязко. Зате вороги, навпаки, підвели голову, а з ними й основна маса публіки, що прагне кривавих видовищ. Які несправедливі були вони тепер до Гальярдо, з яким шалом обкладали його лайкою!..

До інших матадорів глядачі ставилися куди поблажливіше — а йому не прощали нічого.

Вони звикли бачити, що Гальярдо кидається на бика, не думаючи про небезпеку, і хотіли, щоб він завжди залишався таким відчайдушно хоробрим, аж поки смерть урве його кар’єру. Ще відтоді, як він почав створювати собі ім’я на арені, його мали за самогубця, якому таланить, і публіка не бажала миритися з тим, що він раптом згадав про обачність. Його природне бажання зберегти життя зустрічалося лайкою. Якщо еспада не підходив до бика зовсім близько і мулета не діставала морди, вибухали гнівні протести. Матадор боїться наблизитись до бика! А досить йому було відскочити від рогів хоч на крок, як з амфітеатру лунала найнепристойніша лайка.