Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
О 8 годині ЗО хвилин операцію зі знешкодження головнокомандувача Української повстанської армії генерал-хорунжого Тараса Чупринки, тобто Романа Йосиповича Шухевича, було завершено».
5
— Якщо маєш бажання, можу влаштувати тобі ексклюзивне відвідування нашого есбеушного архіву. Там зможеш знайти багато цікавого. Можливо, і для твого роману згодиться, — Богдан Данилович наливав уже по третій чашці кави.
— Я б із величезним задоволенням. А коли можна це зробити? — Сашко загорівся.
— Та хоч завтра. Я сам немало макулатури там перевернув. У тому числі, коли вивчав проблему так званого «українського буржуазного націоналізму».
— А ви, Богдане Даниловичу, часом, не зустрічали матеріалів, які б підтвердили або спростували чутки про співробітництво бандерівців з німцями? Дехто посилається на матеріали Нюрнберзького процесу, мовляв, ось хто довів злочинну співпрацю гітлерівців і бандерівців.
— Так само і їхні опоненти стверджують, що в документах Нюрнберга навіть не згадується про ОУН чи УПА, — парирував Зорій.
Невже за стільки років ніхто не спромігся перевірити, ці»слідити й документально підтвердити ту чи ту версію?
Та все вже давно відомо. Просто кожен намагається викладати ситуацію так, як йому нині вигідно.
А документи все-таки існують? Якщо так, то про що вони свідчать?
— Документи є, їх, щоправда, зовсім мало. Ось, наприклад, і документ, який мав відіграти додаткову роль у звинуваченні нацистських керівників у воєнних злочинах. Це таємний циркуляр щодо айнзацгрупи С-5 від 25 листопада 1941 року, який надали радянські прокурори Нюрнберзькому трибуналу. Там згадуються і сам Бандера, і його плани використання німецької сили в боротьбі за незалежність України. Але цей документ радше вигідний бандерівцям, бо в ньому німецьке керівництво наказує застосовувати репресії до українських націоналістів. Зокрема, там указувалося, що рух Бандери готує антинімецьке повстання на окупованих територіях з метою створення незалежної Української держави, через що айнзацгрупі наказувалося всіх виявлених бандерівців після ретельного допиту розстрілювати, а протоколи допитів терміново надсилати начальству.
Є ще один нацистський документ — таємна доповідь від 23 жовтня 1942 року про ситуацію в Україні. У доповіді йдеться про те, що організація Бандери зайняла явно ворожу позицію щодо Німеччини та вживає всіх заходів, аж до збройної боротьби, для встановлення незалежності України.
Безумовно, перед війною мали місце контакти Бандери з нацистами, зокрема з військовою розвідкою, тобто Абвером. Кожна зі сторін намагалася використати другу в своїх інтересах. Але це припинилося після брутального порушення німцями проголошеного ЗО липня 1941 року у Львові Ярославом Стецьком Акта відновлення незалежності України. У тому ж таки липні Степана Бандеру заарештували й запроторили в концтабір Заксенхаузен. Після цього між нацистами і бандерівцями спалахнула справжня війна.
А взагалі, настане час, коли ця тема набридне всім і її перестануть експлуатувати сучасні політики, а такі, як ми, більше говоритимуть про жінок, а не про бандерівців, — Богдан
Данилович сказав ці слова так, наче підвів риску. Але, певний час помовчавши, Зорій вів далі:
— Не знаю, як точніше назвати — чи абсурдом, чи дивом, але факт, що в тому місці України, де українців найбільше гнобили, знищували та знущалися з них, там найбільше збереглися український дух, українська ідентичність. Я — про тих-таки галичан.
— Так, Галичина чимало вистраждала, — вставив Сашко.
— Це можна простежити на прикладі віри і церкви в тому краї. Хто для партійного керівництва Союзу та й радянської України був найзапеклішим ворогом?
— Українські націоналісти…
— Так, але ті націоналісти ніколи не відбулися б як такі, коли б не було основи, що весь страхітливий історичний шлях розвитку Західної України стояла міцно-міцно, попри шалені спроби ту основу зруйнувати.
— Це ви про релігію?
— Безперечно. Про те, що вже багато століть є незаперечним атрибутом саме цієї ідентичності галичан. Тобто йдеться про Греко-католицьку українську церкву. Як подавалася нам її історія? Уніати, апологети римського Папи, антирадянський ворожий елемент! А придивися — на ділі Україну й український етнос як такий зберегла для нинішнього покоління саме Галичина і в основі своїй — сила, що гуртувалася навколо Греко-католицької церкви.