Третя світова: Битва за Україну

Янукович чудово розумів, що для укріплення особистої влади йому необхідно обмежити як вплив опозиції, так і вплив своїх соратників у Партії регіонів та колег по бізнесу, навіть якщо вони були його соратниками та земляками. Розпочав Янукович з олігархів, витісняючи, «віджимаючи», експропріюючи, купуючи за заниженими цінами частки бізнесів у Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, Ігоря Коломойського та Віктора Пінчука. Для рейдерських захоплень він використовував, як «прокладку», Сергія Курченка та подібних йому здібних молодих бізнесменів, які створили ланцюги фірм для перепродажу чужого бізнесу й відмивання тих грошей, що надходили з державного бюджету.

Зрозуміло, що вся ця система могла існувати тільки за тої умови, що на злочинну діяльність друзів Сім’ї закривають очі генеральний прокурор, міністр внутрішніх справ та СБУ. Очільники перелічених державних структур також потрапили на «близькі орбіти» президентського клану. Генеральний прокурор України пан Пшонка та його син збирали з бізнесменів регулярну данину у вигляді хабарів та «відкатів». З цього приводу українці, з присутнім їм почуттям гумору, відмітили, що головною діловою рисою українського менеджера є не маркетинг, а «відкатинг». Проте відкатинг-менеджерами дозволялось бути тільки наближеним до правлячої верхівки. В цьому сенсі до членів Сім’ї належали ще й міністр внутрішніх справ генерал Захарченко та голова Служби безпеки України Олександр Якименко. Саме ці генерали відшукували бізнесменів, готових за певні преференції сплачувати Сім’ї данину.

Власне, саме після того, як на вищі державні посади призначили людей Януковича — Пшонку, Захарченка та Якименка, а міністром з доходів та зборів став Олександр Клименко (очоливши паралельно ще й митну службу України), українські олігархи зрозуміли, що Сім’я займається «бєспрєдєлом» й домовитися по-доброму з Януковичем не вийде. В колись лояльному до Януковича донецькому клані виникла негласна фронда. Як передбачив ще у 2012 році один із дослідників (й виявився напрочуд точним у своїх прогнозах): «різке посилення Сім’ї, що утискає інтереси олігархів-мільярдерів, у 2013 році призведе до різкого загострення ситуації на Україні та прогнозованого протистояння, метою якого будуть намагання змістити клан Януковичів та близьких до нього осіб»[58].

В автократичних країнах пов'язаний з владою бізнес процвітає доти, поки не зруйнується влада. Тоді руйнуються і такий бізнес, і правлячі партії. Не випадково, як тільки Янукович залишив межі України, лідер фракції ПР у парламенті поспішив заявити, що ПР не має «нічого спільного з родиною Януковича» та дистанціювався від свого патрона. Зрозуміло, що, перебуваючи при владі, «бізнесмени», які купили собі місця під самим «дахом», намагаються швидко збагатитись і вивезти свої капітали за кордон, диверсифікувати їх там і надійно заховати під чужими іменами. Вони обмежені в часі й розуміють це. Поки Кучма, Тимошенко та Янукович перебували при владі, їх оточення казково збагатилося, вибиваючи фінансову базу з-під ніг своїх супротивників або навіть саджаючи їх до в'язниці. Приклад з Тимошенко (у Росії її роль дісталась Михайлу Ходорковському) в цьому сенсі найбільш наочний. Всі розуміли, що її справа — політична. Те, що Сім’я намагалась розвалити її бізнес, не менш очевидно. На цьому тлі абсолютно безглуздим здавалося питання про те, чи направду здійснювала Юлія Тимошенко економічні злочини, з погляду чинного кримінального законодавства України. Аналогічно безглуздим є питання про те, чи здійснював Ходорковський злочини — з точки зору чинного кримінального законодавства Росії.